Коротко про себе:
Я - Варвара Синовіцька. Моя бабуся Рая Хомяк розповідає мені багато цікавих казочок, читає свої вірші, багато чому вчить мене. І я сама почала придумувати казочки. Правда, прошу бабусю записати мені їх, бо я ще не ходжу до школи. Мені 6 років. Ось і про вас розповіла. Кажуть, що ви любите діток і друкуєте казочки, вірші, слухаєте пісні, дивитеся, як танцюють. Я те все теж умію, але підросту ще рік, а казочки складаю тепер. Живу я у м. Рівне з мамою, а багато часу проводжу в селі Крупець Радивилівського району Рівненської області.
Дуже хочу до вас, маліжан.
Твір розташовано адміном МАЛіЖ.
Моя казочка, яку я сама придумала, а записала її бабуся
В одному лісі жив самотній зайчик. Виріс він без батьків. Мабуть, мисливці вбили, а, може, щось трапилося. Зайчик не міг згадати. Сумно було йому. Він іноді стрибав по лісі і шукав собі друзів. Та ніхто не підходив йому, бо не стрибав так, як він і не був такий одинокий.
Ось одного разу зайчик вийшов на світлу поляну. Сонечко послало свої промінчики на землю. Вони нагріли спинку зайчику. Йому здавалося, що це мамине тепло. Він лежав і мріяв. Раптом звідкись появився вовчисько. Не встиг зайчик втекти і заплакав. Розчулив він вовка і той теж заплакав. Зайчик запитав вовка:
– То ти мене не будеш їсти?
– Ні. Я ж теж самотній. Давно спостерігаю за тобою. Давай будемо дружити.
– Правда? Та ніхто не повірить, що ти мій друг.
– Повірять. Ще й як!
Обнялися вовк і зайчик, дружать до цих пір. Навіть будують собі маленьку хатину.
Якщо хочете побачити, то зверніться до мене. Я вам покажу, бо ношу їм їсти. Вони ж мої іграшки!!!
А ви повірили у живих? Ха-ха!
Коментарі
Ласкаво просимо до маліжанської родини!