На конкурс Міжнародного фестивалю «Рекітське сузір'я – 2021» у номінації «Проза»
Бачення чого? Світу? Ні. Бачення реальності? Можливо. Але ж чому моя уява розмальовує акриловими фарбами буденність, а інші індивіди, заклопотані об'єктивниви аспектами підсвідомості, не бачать сенсу цих пастельних кольорів? Хоча, це можна пояснити. Явище інтроспекції, нічого більше.
Мене вабить шляхетний стан невагомості. Відчуваю емоційне оніміння й дивне почуття невизначеності. Однак, всім відома концепція багряного заходу сонця, що потім знайомить нас з кришталевим місяцем. Вона не керується законами дао. Райдуга покликала сонце відблиском своєї колоритної тіні у рясній імлі – яскраво виражена спроба акциденції. Отже, ніщо не вічне? Чи у просторі вічності змінюються тільки відтінки?
Чому я не маю пояснення і доказів, але стверджую, що синій – холодний, а червоний – гарячий? Це ж просто енергія фотонів, у цьому весь секрет. А 16:00 – це четвер. Так, четвер... Що це? Прояви естетичної свідомості? У спектрі видимого світла...
Присутність невідомого або відсутність відомого відчувається неначе гранітний полиск, дивує віддзеркаленням душі. Я гадала, що свіжістю пахне лише невідомість нічного міста. Але багатогранність дня теж має свій солодкий присмак. Ви також бачите щось по-справжньому особливе в кришталиках бурштину? Проте, це ж камінь п'ятої горлової чакри. Холерик дасть їй ім'я смерть, яка купається в хвилях смоли. І ніхто не зверне увагу на значення цього мінералу в палеонтології. Головне що? Так, доведені факти. Чому тоді існують гіпотези?
Часто асоціюю себе з дивакуватим вогником, який ніби разом з іншими творить один великий вогонь сутності, але іноді вискакує з своєї буденності у пошуках чогось особливого. Це як смак лукуму з апельсиновою цедрою. Таємно, магічно, особливо. Тьмяним поглядом мене оцінює сум холодних залізничних колій. Немов скрижалі невинні кричать про свою тугу. Важко відчути меланхолію в обіймах нашого занадто типового життя. Адже кожен день – лише цикл механічних емоцій, які тісно переплітаються думками діянь. Давайте розірвемо типовий лік часу потойбіччя. Атмосфера: тепла осінь без жовтого листя. Я згадаю цей день тоді, коли запах кокосового какао гратиметься зі мною у хованки. Я уважно розглядала людей тоді, коли їм здавалося, що мій погляд ніколи не зупиниться на їхньому світлому, наповненому здивуванням обличчі. Відсторонена від світу, шалена особистість з екстравагантним баченням, тримала в руках свою стареньку, пожовклу книжечку, що пахла пелюстками троянд. Я торкалася сторінок і не відводила погляд від надрукованих рядків, але занурювалася у призму свідомості і забувала усе, про що читала декілька секунд тому. Як це працює? Крах цивілізації... Тоді, коли я зрозуміла, що годинник залишив на мені свій погляд, я вирішила покинути кав'ярню, де, через власні мрії, так і не змогла дочитати сім сторінок улюбленої книги, в якій художник так вдало зобразив ескіз власної ментальності.
Специфіка діяльності мислення зловила стан невизначеності. Система дала збій. Сон скінчився. Знову реальність. Але ж ви, як і я, бачите в ній свій особливий світ.
Коментарі
Спасибі!
Дуже дякую за Ваш коментар! Ваша віра у мене зміцнює і надихає до нових творчих злетів. Буду працювати!
Щиро дякую за хороші слова. Мені дуже приємно!
Тому саме наука має стояти в основі фундаменту сфери освіти.
Пророкую Вікторії Яким велике майбутнє в науці. Дай Бог...