Мої ноги колола свіжоскошена трава. Я намагалася щось із цим зробити, але не придумала нічого кращого, аніж просто розправити спідницю, яка так нагадувала волошкове поле, і всістися зручніше. Легенький вітерець тим часом бавився з шовковою стрічкою, несміливо обіймаючи за плечі. Але коли я ввічливо спробувала відмовитися від його залицянь, він чимдуж дмухнув на сторінки пригодницького роману й відкинув історію на тисячу речень назад!
Моє обличчя ледь не луснуло від сміхотворного обурення, а я відчула щось абсолютно не схоже на розповідь у книжці. Серце тьохнуло – соняшник. Мій ніжний квиток у літо…
Я зірвала його ввечері, коли вперше побачила неосяжну любов соняхів до сонця. Здається, то був серпень. Перший урок фотографування. Хоч і не спіймала жодної миті за хвіст, мені вдалося вдихнути любов сонцепоклонників. Тоді нас і підхопив ирій: нові стосунки та п'янкі мрії закружляли в шаленому темпі. Свіжість, сила, сподівання, сум'яття, сумніви, страхи…
Бррр… Вітерець згорнув мою книжку. От же ж невгомонний! Утім, треба було тікати ще тоді. Він любив би мене ціле літо, і цього було б достатньо. Адже як соняшники відвернулися від сонця, так і мої емоції завмерли в очікуванні тепла.
Проза
Неосяжна любов сонцепоклонників
- Автор: Єлизавета Пукас, 15 років - «Перевесло», Полтава, Україна
- Перегляди: 499
Коментарі
Дякую!
Я обожнюю цей світ і прагну обійняти все, що тільки можливо! Тому, мабуть, і складається враження, що можу переміщуватися до паралельних вимірів. "Я хотіла знати цей світ на смак. Це було моє кредо". Дякую! Мені часом здаєтья, що ви надзвичайно тонко відчуваєте мелодію моїх слів!
А ви від когось чули "історію на тисячу речень назад" відкинуту. А соняхи хіба ще хтось назвав так прекрасно - сонцепоклонника ми? ЦЕ НЕПЕРЕВЕРШЕНННН О КРАСНО...
Мене дуже тішить, що мої образки поступово "знаходять" свою авдиторію!
Дуже вдячна за такий чуйний коментар!
Вітаю!