Я дуже люблю своє село. Люблю його мешканців, спілкування з ними – для мене насолода. Чую рідну мову, бачу цих людей, які працюють з ранку до вечора й часто не мають часу помітити красу природи, аромат повітря. Вони просто так живуть.
Але мені як людині міста, залежній від сучасних технологій, подобається місце, де живе моя бабуся: чарівне село, в якому я дуже люблю проводити вільний час.
А чи знаєте ви, яка це насолода – побачити зорю навесні в селі? Ви виходите на ґанок о п'ятій годині ранку. На темно-сірому небі ще блимають зірки. Вологий вітерець зрідка набігає легкою хвилею, відчувається тихий шепіт ночі. Дерева шумлять, облиті тінню вологи.
Перший півень звітує всім сусідам, що день починається. Мабуть, першим матиме контакт із сонечком. Півник дає можливість нам ще трохи насолодитися запахом ранку, а потім вдруге нагадує, що сонечко вже сходить. Тільки-но прокинулася пара сусідських гусей й потроху починає ґелґотати, горобці – цвірінькати, але не дуже голосно. Мабуть, не хочуть заважати тим, хто бачить щасливий сон...
Світлішає...
Хмарки біліють, зеленіють поля. Зоря розгортається, золоті смуги простяглися небом, жайворонки дзвінко співають, і тихо спливає багряне сонце. Воно швидко підіймається.
Виходжу на балкон. Навпроти – церква. Вона біла й неймовірно гарна на світанку. Перші промені сонця яскравими відблисками грають на її куполах. Ось і перший лелека пролетів над нею, поніс сніданок діткам.
А яка приємна волога в цей час. Річка блищить, неначе діамантове намисто розсипав якийсь чарівник.
Стурбовані жаби вночі квакають дуже голосно! А на світанку тихенько співають. Чому так?.. Може, відчувають себе принцесами та чекають принців? Навіть осокори стоять тихенько й не заважають нікому просинатися. Світанок – це чарівна казка.
Це подих весни…
Коментарі
Саме для цього є такі спостережливі, емоційні, талановиті Даниіли, які час від часу змушують місцевих селян звертати увагу на божественне середовище, в якому живуть і самі стають частинкою цієї природи. ДЯКУЮ АВТОРУ!