Крокувала по землі, немов по пухких, пернатих, поривчастих хмаринках (так було легко!), радісно давала «п'ятюні» гіллям ялинок, наче голлівудська зірка на червоній доріжці своїм фанам; умивалася вітром і заспокоювалася, розчинялася в лагідних звуках, барвах, тонах весни. Ось таке диво – безмежність!
Окремо хочеться розповісти про мої стосунки з сонцем… Ну, це взагалі найсокровенніше! Сонце-зірка – для мене не просто природний об'єкт, а заклик до розкриття, розвиднення мого внутрішнього небосхилу.
Цікава історія: просто стояла під сонячними плодами та насолоджувалася (ніяких думок, почуттів – кристалічно-нерухома радість), раптом я озирнулася й побачила жінку, яка промовляла до мене: «Так цікаво! Ідучи від зупинки, я бачила, що ти сяєш! І так яскраво!» Моя усмішка, мабуть, обійняла сонце, поцілувала прозору блакить та, облетівши пів світу, повернулася додому…
Прекрасний феномен: коли ти у світлі, коли ти – світло, люди навколо змінюються, освітлюються, радіють без причин, кохають. Знаєте, насправді, я просто знайшла точку, де ще видно сонце!
Не зволікай, може, наступна буде твоєю!
