Надворі правила осінь. Суботнього ранку в класі було холодно, і я потягнулася до вікна, аби зачинити.
– Лізо, будь ласка, лиши відчиненим. Хоча б на провітрювання. Мені так млосно…
Без зайвих запитань я із задоволенням погодилася, бо, власне, це був непоганий компроміс. Нахилившись удруге до зовнішнього світу, помітила неймовірні жовті грона й, схоже, завмерла.
– Я теж люблю, коли… як у травні. Коли навкруги бабине літо й так затишно… Нехай би воно тривало аж до першого лютого, а з нього – починалася весна…
Ці слова так перегукувалися з моїми почуттями. От так ми й просиділи на останній парті зачудовані, доки вчителька не зайшла в клас…
«Як же багато на світі прекрасного! – думалося мені на алгебрі. – Стало б духу помічати!»
Коментарі
...адже все у світі взаємопов'язане !
Математика з мистецтвом завжди поруч) дякую!
Щиро вдячна за таку високу оцінку моєї мініатюри)
А письменники, поети шукають у навколишньому прекрасне.
Отже, всебічне вивчення чогось - це уже серйозно.
Тому вважаю, що дівчата чудово підготувалися до уроку алгебри, надихнувшись золотою осінню з вікна, яка там просто вирує...