Доки зодчі проєктували душі, ця дівчина тихо сиділа на хмаринці. У Творця на все були свої плани: саме їй довірено конструювати зорі. Альфі подобалося думати, що благодатний початок мав закінчуватися ще яскравіше. Тож поки очікувалося народження цивілізації, дівчина потай креслила схеми, які за кілька тисячоліть мали встеляти чорну порожнечу неба…
Сузір'я найрідніших душ, як хитромудра вишивка, розпливалася її макетами. Альфу захоплювала краса людського духу: його світло так і кортіло увіковічнити на видноколі… Як навіжена, вона майструвала небесні світила цілодобово, аби встигнути презентувати свій проєкт Творцю.
Аж ось на сьомий день Альфа принесла Сварогу свою модель. Довго розглядав він візерунки, якими та помережила небо, потім сумно всміхнувся та звернувся до дівчини: «Альфо, ти створила дещо незвичайне. Ці зорі – місце, де душі продовжуватимуть палати, коли добіжить кінця їхнє земне життя. Кожна із них нагадуватиме людям про світло, яке важливо берегти навіть найтемнішої ночі. Дівчинко, але й за ними теж потрібно доглядати. Мені цю роботу не виконати, адже он скільки живих істот маю оберігати, тому прошу тебе, Альфо, стати їхньою матір'ю. Найближчою до землі Зіркою – Альфою-Центаврою, яка завжди допоможе, підкаже, направить душі на особисте місце на небесах. Тільки із твоєї згоди я наважуся запалити ніч твоїм винаходом».
Альфі було трохи лячно від тієї пропозиції, але любов до людей та зірок переважила. Тож сьогодні на нашу планету з усміхом позирає Альфа-Центавра, яка й досі піклується про душі померлих, запалюючи їхнім вогнем темряву.
Коментарі