«Мені сьогодні снився наш випускний, а потім я прокинулася від сирени». Сон її, сльози мої — та не ховаємо наші мрії… У тій реальності ми заклопотані — макіяж, манікюр, «усі справи».
Так хотілося бути в цьому, але поки звикаємо до нового життя…
Майже в кожному місті світу зараз висять прапори. Наші жовто-блакитні стяги. А я чую смуток. Біль. Самотність. Як не крути, ми тут чужі. Ну, не зрозуміють ці люди сповна нашого болю. Так було й буде завжди.
«Знаєш, я тут подумала, а Україні ж потрібна еліта. І якщо для її життя потрібно виїхати — нехай. Наш патріотизм від того не зникне». Саме так! Бо рятують дітей не для того, щоб ті мовчки скніли. Знайте: ми здобуваємо зараз знання, що допоможуть нам відродити країну.
Ну, а поки… лиш зниклий сон, страх за рідних і звуки сирен. Я блукаю в чужому місті, яке ніколи не назву своїм…
15.03.2022
Коментарі
Та лунає клич понад усім світом:
Слава Україні!
Героям Слава!
Смерть ворогам!
Усе буде Україна!