На конкурс 19-го Міжнародного фестивалю
На годиннику - майже шоста ранку. Я прокинулася раніше звичного, бо так рано не встаю. Сьогодні ми з мамою йдемо збирати суницю. Йти треба пішки майже два кілометри в закинутий сад, недалеко від густого великого лісу.
Ми часто здійснюємо такі подорожі, чи то за грибами до лісу ,чи ягодами. Я маю з того неабияке задоволення.
Ще з вечора, я наготувала бутербродів з ковбасою і листям салату щоб трохи перекусити, коли втомимося збирати ягоди . Так - так збирати. Хтось подумає, що це легка праця, та то тільки на перший погляд. Але все компенсується приємністю та корисністю.
Вирушаємо по шостій. Сонечко ще не піднялося височенько, тому йти у ранішній прохолоді було не так важко, навіть корисно. При дорозі часто зупиняємось збирати ягідки , що червонілися , як маячки у траві. Десь за хвилин двадцять- тридцять приходимо на місце.
Сонечко вже добряче пригріло. Захотілося пити. Ми з мамою присіли у холодку під крислату, стару яблуньку. Посидівши трохи і перекусивши взялися до роботи.
В гумових чобітках дружно збиваємо ранкову росу.
Сьогодні нам пощастило: з перших же кроків у траві під сусідньою яблунькою де ми сиділи, ми знайшли багатенько ягідок. Вони шикувались рядочком одна за одною, наче просилися у відеречко.
Поміж кущиків суниці, я помітила мурашки, багато мурашок. Виявилося, що неподалік був їх будиночок, вони крокували до нього.
- Ого! - вигукнула я до мами.
Вони що,подумалося, так раненько встали, бо кожна на собі несла чи то зернятко, чи соломину у кілька разів більшу за себе. Спостерігаючи за ними, я помітила, що у одного мураха не було нічого на спині, мабуть загубив по дорозі – подумала я. У моїй кишені залишилося крихти хліба, тому швидко їх спробувала покласти мурашці на спинку. Та нічого з цього не вийшло. Мама зауважила, що цього робити не варто: можливо мурашка захворіла і тому нічого не несе до мурашника. Краще за пару кроків від їх будиночка покласти хліб на землю, вони знайдуть та віднесуть собі до домівки.
Я послухала маму й обережно, щоб не наступити на їх доріжку , якою мурашки крокували, залишила хліб і пішла далі збирати суницю.
Через годину- другу ми назбирали відеречко суничок і верталися додому, тією ж стежинкою, яку протоптали у траві. За весь цей час , я запитувала себе: заберуть мурашки хліб чи ні? Тому підійшовши до місця де він лежав, я його не побачила.
- Мамо, – вони віднесли його! - Його немає. Це була мить щастя.
З наплечника, що мама несла , я попросила ще хліба від канапок і залишила на землі разом з листям салату.
На годиннику - десята, ми вдома, а мої думки залишилися у старому закинутому садку. Не можу дочекатися наступного дня, бо там ще залишилося багато суниць, і ми підемо знову, щоб позбирати їх, а я переконатись: забрали мурашки хліб чи ні?
(З особистого щоденника 08.06.22)
Коментарі
Дякую за пораду!
Бажаю перемоги!