Тиша, не стукаючи у двері, заходить у квартиру й залишає шматочки себе на кожному квадратному міліметрі оселі. На поличках немає пилюки, але тонке нашарування її дотиків забилося в кожен рельєф. Вона натерла до блиску вікна, щоб одразу виявляти проникнення сторонніх душ. Занадто ревнива, занадто любить. І це навзаєм.
Тиша забиває гвіздочки у скроні. Вона сідає поруч зі мною, так само спираючись на стіну та випускаючи хмари до стелі. Їй не треба діалогів, щоб спілкуватися й розуміти, – достатньо чути сердечний метроном та шепіт дихання. Немає нічого інтимнішого за мовчання на двох – без сорому та незручності. Вистачає лише погляду та обіймів у потрібний момент.
Тиша розправляє постіль, запрошує лягти поруч. А я й не противлюся, бо більше ні з ким ділити ліжко. Вона ніколи не співатиме колискових, не розповідатиме казку на ніч: свердлить зі спини та дірявить сонячне сплетіння. Тиша набирає на спиці все більше та більше петельок, витягуючи з мого єства нитки, і вив’язує собі найрозкішніше вбрання. Не шкода, ділюся, дарую себе без остатку.
Коли сонце вимикає ніч, то Тиша щільно завішує штори, щоб жоден промінь не потурбував ранкової задушевності. Залишає мене додивлятись останній сон, а сама прямує очікувати на кухню.
Прокидаюся від неприємної самотності. Занадто темна кімната давить на плечі, змушує сісти на ліжко й прикласти пальці до гвіздочків у скронях. Холодна підлога дряпає ступні, змушуючи притиснути коліна до грудей. До болю голосні думки пищать у підсвідомості.
Тиша вже заморилася сидіти без діла й вимірювати миті в сантиметрах помаранчевих смуг над горизонтом. Прислухається. За стіною неспокійне дихання. Руками протягує своє тіло вздовж лабіринтів квартири, сором’язливо зазирає в напіввідчинену щілину дверцят спальні.
Я відчуваю раптове полегшення, планети стали на законні місця та ліквідували ймовірні затемнення. Думки заспокоїлися, мов миші, сховалися по кутках і принишкли.
Тиша підходить з-за спини та кладе долоні на живіт. Цілує в шию, без слів говорячи про кохання та турботу. Забиває гвіздочок у серце.
