Навпомацки на пошуки точки опори. Повітря вібрує, сонце десь світить. Герої, на жаль, помирають не тільки в окопах. Ми досі бережемо в собі дещиці віри. Ця війна увібрала занадто багато фарб, а я категорично проти посмертних масок. Вони мають повернутися живими й здоровими, і якщо десь й існує сила в промові, то хай ці літери будуть з тобою, Боже. Я із заплющеними очима балансую на канаті — ця війна взагалі не мала початися. Акробати мали в цирку залишатися. Парки розваг — приносити радість.
Герої ж мовчки виконують накази. Вони не титани, Боже, там просто Люди. Які співають тих же пісень. Вони вірують, як і я, у новий день. Убережи їх від бід, будь ласка. Я молюся за них. Хочу вірити в казку. У повітрі на фоні постійних вибухів лише тільки одна колискова: «Хочу ще почути твоє рідне слово…» Боже, будь ласка, допоможи нам їх наживо побачити…
У моменти, коли існують лише надзвичайні потуги людей — і суцільне мовчання заради виконання надскладних завдань, виникає бажання молитися. От так. Просто посилаючи сигнали в космос. Нехай це просто потік графоманство — нехай. Аби тільки хлопці та дівчата були живими. Почалася операція з вивезення важкопоранених з Азовсталі. На окуповані території до лікарень. Мовчимо та нераціонально молимося.
17.05.2022
Коментарі
Але нападники надали собі право діяти як їм забагнеться. Тому вони ведуть постійно війни: проти Молдови (Придністровʼя) , проти Грузі, а ще раніше десятки таких воєн.
Тепер уже і проти України. А рядові росіян вважають, що так і має бути. Для них міжнародні угоди, міжнародні права нічого не значать, як і папір, на якому написані...
Дана замітка правильна актуальна і добре написана...