Я закохалася у твоє зимове обличчя. Холод криштальних очей заморожував моє тіло. Проходячи поруч, відчувала під ногами неміцну кригу і боялася впасти в ополонку твого кохання. Коли погляд ловив твоє біле, мов сніг, волосся, у моїй душі зривалась заметіль.
Я закохалася у твій весняний настрій. Іноді ти веселий, виспівуєш, мов соловейко в гаю. Від твого голосу я тану, мов сніг від весняного сонця. А іноді від твоїх слів так боляче, що в мені гірко плачуть гострі бурульки, падають, ріжучи гаряче серце, мов ножем, та завдають йому смертельних ран. Від цих страшних мук з блакиті моїх очей народжується повінь.
Я закохалася у твій літній спокій. Ти, як сонце, мовчазний і одночасно гарячий. Від твого проміння в моїй душі розцвітають квіти. Твоє сяйво народжує в моєму серці кольорових метеликів. Вони радісно витанцьовують, весело та безжурно літають у голові так само, як і мої золотаві мрії. Іноді від щастя я теж починаю світитися, як сонце, та намагаюся своїми променями доторкнутися до твого серця, щоб розпалити в ньому вогонь. Але чомусь мої іскри не долітають до тебе.
Я закохалася в усе Твоє. Навіть в осінню байдужість.
Коментарі