«Я б хотіла для вас іншого життя», — зітхає мати, вдивляючись у світлини з чергового протесту. Хоча й розуміє: ми іншими не будемо. Найвища мета — свобода рідного краю, творити й жити, як схочеться нам.
Тому прапор на плечі, рупор у сумку, а плакати от-от додрукуються.
Світ збожеволів? Не знаю, можливо і так, але нам з тим хоч щось то й зробити треба. Моє покоління на курсі з домедичної й замислюється над військовим вишколом. Краще тих знань ніколи не використати. Краще б заснути, щоб все виявилося сном…
А якщо чесно, то хочеться жити. Ось так, просто, не чекаючи кінця війни. «Я поверну собі своє життя», — обіцяю, «Далі»*. Та сьогодні ще є кілька справ, активісту як ніяк треба крутити цей світ ногами.
*«Далі» — позивний Максима Кривцова, українського поета, військовослужбовця, учасника російсько-української війни. Написав вірш «Я поверну собі своє життя». Загинув 7 січня 2024 року.
