Тиша, повна напруження й сірих тіней ночі… Тільки ми наодинці.
Ти так майстерно перебираєш струни віолончелі, ніби створюєш мелодію нашого кохання. Мій подих завмирає від цієї гри. Я захоплена тобою, красою твоїх рухів, поглядом ясних, наче зорі, очей… Повторюю рухи, і, знаєш, у мене виходить, бо чую ноти вглибині, граю на тонкій струні душі обережно, щоб не порвати. Граю й насолоджуюся дзвінким голосом своєї скрипки.
Стараюся, щоб наша гра була неймовірною. Відчуваю, як ми зближуємося повільним ритмічним кроком ноктюрну…
І здається, що ось уже кінець нашої мелодії. Але ні. Це лише несміливий початок щасливого життя. Нашого.
Коментарі