Коли світ такий сірий і непривітний, коли плаче все навкруги, є одна маленька людина, яка хоче світла, яка зробить усе навпаки. У неї золотисті коси, відкрите серце й завжди щира усмішка. Вона ніколи не плаче, бо не вміє. Коли проходить повз звичайних людей, ті хоча б на хвилинку та й забувають свої проблеми, ніби позбуваються сірої плями негативу, що їх оточує.
Якщо з нею потоваришувати, ти назавжди забудеш про надокучливу пані, яку називаєш депресією. Вона ніколи тебе не похвалить, а тільки гнобитиме й битиме найболючіше. Вона живе в порожній сірій кімнаті, де є тільки рипуче ліжко й старий стілець. Вона ходить із таким обличчям, ніби всі проти неї, але насправді під її владою більш ніж півсвіту.
Навряд чи ці дві дівчинки зустрінуться. Шкода… Можливо, тоді все стало б інакшим…
Коментарі