За столом на світлій кухні рудочолий, лис,
Перечитує весь ранок він від неї лист.
За вікном щебече птаство, квітень повен сил.
У промінні злотоціннім все вальсує пил.
Знаєте, у людей є цікава надможливість: змінювати життя інших. І, хтозна, чи це буде на краще, чи зіпсує абсолютно все. Проте ніхто не зникає безслідно, кожен без винятку перехожий або гість залишає слід (у пам’яті, в ідеях, у серці тощо).
Чому лис?
Рудий хитрюга, який любив жартувати в школі над усіма, та без жорстокості. Вмів вдало вигадувати відмовки на нарікання вчителів про невиконане домашнє завдання або незадовільну поведінку, а ще придумував чудернацькі історії із різними персонажами, схожими за описами на однокласників. Отакий собі маленький добрий творчий лис.
***
Зустрівся з нею поглядами в кав’ярні. Вона одразу привертала увагу своїм зовнішнім виглядом. Лляна сорочка, довга кавова спідниця і капелюшок, з-під якого хвилями лягали на плечі каштанові пасма. Вінтажна дівчина.
– Втекли зі знімального майданчика? – запитав з привітною усмішкою, додавши у слова дрібку іронії, підсівши за її столик.
– І Вам добрий день, – відповіла лукаво, зверхньо окинувши його поглядом.
– Де ж мої манери? Джентльменам так не личить.
Красуня відповіла елегантним, стриманим, але, здавалося, щирим «Ахах!»
– То Ви акторка? – таки спитав юнак.
– Хіба свого життя, – піднявши кутик губ у напівусмішці, коли поставила філіжанку на блюдце, а та дзенькнула при приземленні. – Якщо Ви про мій одяг, так мені просто не подобається мода сучасності.
– Знаєте, – інтонація одного слова хлопця означала про наближення цікавої розповіді, – якось мені довелось познайомитись із людиною, яка хотіла втекти від системи і створити свій світ. – У погляді дівчини блиснула зацікавленість. – Ви дуже на неї схожа.
– Розкажіть більше, будь ласка.
І розмова затягнулася на місяці. Вивчали у бесідах одне одного під час того, як їх вивчав світ. Весна знайомства.
Слова були теплими, мали свій колір і присмак. Так і зародилось дещо вище
***
«Скоро повернусь», – пробурмотіла в тісних прощальних обіймах, сіла в автобус і поїхала у справах у місто за сотню кілометрів, а в нього у той час виникли проблеми тут. Проблеми, які «вкорінили» його на місці надовго.
Перш ніж приїхати самій, додому прибув лист.
Він знав, що тільки його кохана писатиме щось власноруч, не використає електронних повідомлень.
Із листа:
«Як прекрасно, коли людина знаходить цілий світ в одних очах, одних обіймах, одному поцілунку, в одній посмішці. Епізоди щастя переростають у життя, коли відчуваєш себе щасливим.
Коли не страшно бути собою, справжнім собою, з усіма особливостями та «джмелями в голові».
Це диво непідвладне часу.
Якщо людина викликає в людини повну палітру емоцій: від дитячої наївної посмішки до страху втратити, а чужу по крові особу відчуває рідною – оце і є істинні ознаки любові. Ознаки живого.
Наша свобода завжди при нас. А бути вільним поряд із тією самою людиною – це дар долі.
Дякую тобі за тебе і за себе. Дякую за нас. Люблю.
Не тривожся, все добре. Просто ти далеко, я сумую щосекунди більше і більше. Залишився лише один пункт плану, тому незабаром зможу повернутися додому».
А ще попросила не їхати самому до неї, а дочекатися її приїзду в рідному місті. Назвала його «сонцем із веснянками».
«Ти неймовірна», – подумки сказав їй. Вона, швидше за все, почула, бо думки закоханих лунають на цілий світ, а комусь світом є хтось один.
Вітер розвівав каштанове волосся, яке визирало з-під нового капелюшка. Валізка стукотіла коліщатами по битому асфальту, щебетало птаство, гріло спільне земне Сонце, шелестіло листя. А вона заходила у рідний під’їзд.
Коментарі