Ніхто ніколи не дізнається, яким же прекрасними є насправді. Ми бачимо лише невдалий кадр на телефоні чи неідеальну фігуру в дзеркалі, але ми не бачимо, як чарівно палають щастям наші очі, як мило одна лише щира посмішка змушує наше лице сяяти, якою іскристою є жива міміка. У природі все ідеально і людина, як її найкраще творіння, беззаперечний тому доказ. Кожному з нас виділено певний короткий проміжок часу, і витрачати його на страждання через власну «недосконалу» зовнішність – справжнісінький абсурд, безглуздя! Уяви, що тобі залишилося жити лише цей день. Ти маєш 24 години аби все встигнути, 1440 хвилин, щоб полюбити й прийняти себе, 86400 секунд для здійснення найзаповітнішого.
***
- Соню, здається у мене проблема!
- О Боже, Насте, та не відбилися за одну ніч на твоїй і без того хорошій фігурі два шоколадних круасани. Коли ти вже приймеш себе такою, як ти є і хоч раз даси мені поспати?!
- Та ні, все трохи серйозніше.
Хоч якою буркотливою б не була моя найкраща подруга, проте її підтримка не раз рятувала мене від затяжних депресій. Зверхній погляд на життя з негативом і себелюбні моральні принципи робили характер цієї маленької рудоволосої бестії дуже химерним. Вона могла покинути усі свої справи й приїхати до мене дивитися черговий ванільний серіал під приводом «ми не бачилися цілу вічність», хоча насправді лише 13 з половиною годин, або ж безслідно зникнути на цілісінький тиждень. І хоча людиною Соня була хитросплетеною, подруга з неї була фантастична. Тому я зовсім не здивувалася, побачивши її червоні, невиспані після чергової нічної вилазки, очі в коридорі моєї квартири.
- Тобі сьогодні велику кружку кави чи дати ложку і їстимеш прямо з банки?
- Дуже саркастично, Насте. І в кого ти така вдалася?
- З ким поведешся, того наберешся.
- Ну гаразд, гаразд, розповідай, що там у тебе вже знову сталося. Тільки попереджаю, ходяча катастрофо, якщо ти всьоме залила сусідів знизу, я тебе не прикриватиму. Набридло слухати, «як це така доросла жінка може поводитися, наче неповнолітнє безвідповідальне дівча».
- Дивися.
Я простягнула їй свою ліву руку, на зап’ясті якої цього ранку з’явився таймер, заведений на 24 години.
- Ну і що це таке?
- Я б теж хотіла знати, Соню!
- Заспокійся і не кричи, голова розколюється. Мені здається ці цифри відраховують останні години твого життя, я таке одного разу у фільмі бачила.
- Та ти геть здуріла. Які ще останні години? Зачекай-но, то це означає, мені залишилося менше доби? Я не хочу так швидко помирати.
- Не смій вологість тут розводити. Ну чому ж відразу помреш, може, станеш смачнючим глазурованим пончиком. Так, не реви кажу. Якщо тобі дійсно залишилося жити всього лише 23год 37хв 42с, то вони будуть найкрутішими й найбільш пам’ятними в твоєму житті.
***
- Ти дійсно думаєш, що ця жахлива кофточка часів Великої руїни, те, в чому ти хочеш провести свій останній день?
- Ну так це ти ж сама мені її подарувала!
- Це було давно й неправда. В мене з’явилася геніальна ідея: ми йдемо на найскаженіший шопінг в твоєму житті.
Від того, яким фанатичним вогнем запалали її очі, я зрозуміла – горе тим магазинам, які припадуть до смаку моїй божевільній подрузі. Мені здається ми переміряли увесь одяг, який нам могли запропонувати, а якщо врахувати той факт, що робили ми це під голосний сміх і гострі жарти одна одної, то шопінг вдався на славу.
Ще маленькою я мріяла хоча б про один день, як у фільмах. Соня взялася виконувати це моє дитяче бажання із вражаючим запалом. Тому просто зараз я сиділа у кріслі й допитливо вивчала добре знайоме мені відображення у дзеркалі, поки моя подруга і перукар обговорювали майбутнє мого волосся. Воно, як і вся я, було цілком звичайним. Єдине, що кидалося у вічі при контакті зі мною – густі темні брови, які дійсно додавали якогось шарму, дивної пікантності моєму вигляду. Ну що ж, у мене лише 19год 23хв 56с. Невже це вдалий момент, аби боятися за якусь там звичайну стрижку? На рахунок звичайної я трохи поспішила з висновками. Через дві години у дзеркалі я побачила якусь гарно намальовану незнайомку, із шикарною укладкою з різнокольорового волосся. А ще через півгодини я терпіла пекельний біль від машинки бородатого тату-майстра й слухала, як він намагався дізнатися номер моєї подруги. Вийшли ми звідти більше, ніж задоволеними: я з ще почервонілим написом «love yourself», а Соня з номером нової, до слова дуже милої пасії.
Таймер на моїй руці показував 11год 42хв 17 с. Ми пішли в кондитерську.
***
Скільки себе пам’ятаю, я завжди комплексувала через власну повноту. Зараз же цілком вірогідна можливість ніколи більше не скуштувати цих апетитних смаколиків здавалася мені просто нестерпною. Тут було все: глазуровані шоколадні торти із спокусливими полуницями, пишні фруктові бісквіти, гарячі соковиті вафлі з сиропом, легкі й невагомі бізе, гори молочних пундиків з найрізноманітнішими варіаціями начинок. Не маючи шансу вибрати щось одне, ми вирішили купити всього й потроху. Вийшовши з того солодкого зефірного королівства карамельок й тягучої горіхової нуги, ми попрямували просто на набережну.
Таймер показував 6год 22хв 22с, я не звертала на нього ні найменшої уваги, простуючи під руку з кимось більше, аніж просто подругою.
***
Своє друге «день народження» я відсвяткувала закутаною в плед, тримаючи на колінах вогняну шевелюру Соні. Коли жити залишається всього нічого, ти стаєш уважнішим і знаходиш щастя у найменших дрібницях. Такого гарного світанку я ще ніколи не бачила…
Коментарі
Гарно дякую!
Дуже дякую! Безперечно, 1 день - надзвичайно малий відрізок часу, аби зробити все, про що мріяв ціле життя
Дякую, приємно...
Дуже вдячна!