Вже розпочався урок. Тамара Іванівна - вчителька, стояла біля парти Анютки Мазур, заспокоювала її, бо та плакала через розірваний листок у зошиті. Та чесно кажучи вона була завжди такою, ще з першого класу, постійно ревіла. Всі її в класі звали плаксою, хоча це дівчинку сильно дратувало.
У двері класу хтось постукав і учні зиркнули туди. Тамара Іванівна піднявши голову, не встигла нічого сказати, як до класу зайшов Єгор - однокласник Анютки.
- Можна зайти, Тамаро Іванівно? - запитав він.
- Ну раз ти вже зайшов, то звісно можна, - відповіла усміхнено вчителька. - Сідай. Думаю в тебе була вагома причина, що ти запізнився на урок.
Нічого не відповівши Єгор сів за парту, де вже сиділа Діана. Дівчина кинула поглядом на нього, ніби щось хотіла сказати.
- Дітки, сьогодні ми з вами будемо вивчати нову тему, - продовжувала вчителька. - Вона дуже цікава, ось послухайте, як гарно звучить «Дієслово».
- Ніби складається з двох слів! - хтось викрикнув з класу.
- Так! - відповіла Тамара Іванівна. - Це правда, воно означає слово в дії. А дія - це робота, яку хтось, або щось виконує.
Тамара Іванівна ще довго пояснювала, а учні в класі уважно слухали, бо знали, що після пояснення вона викликатиме когось до дошки і питатиме, що саме зрозуміли з того, що вона говорила. Але таку тишу в класі міг порушити лише Єгор.
Цей хлопчик прийшов до класу зовсім не давно, місяців зо два. Він дуже непосидючий і бешкетний. Тамара Іванівна завжди робить йому зауваження на уроках і перервах. Та цього разу він шукав щось у своєму портфелі, коли вчителька промовила:
- Єгор? Я до тебе звертаюсь.
Хлопець не піднявши голови насупився, хоча сам був винен.
- Дай-но мені те, що ти щойно витягнув із портфеля і поклади його на мій стіл, забереш після урока.
Єгор встав і підійшов до вчительського стола. У руці в нього була якась іграшка, то вертоліт чи солдатик, але він не охоче поклав її на стіл.
Урок швидко закінчився. Після цього хлопчик попрямував до столу, щоб забрати свою іграшку. Там сиділа Тамара Іванівна.
- Підійди блище, - промовила вчителька. Взяла іграшку і поклала її до рук Єгора. - Вона, мабуть, тобі дуже дорога, - зауважила Тамара Іванівна. Памятаю, в мене в дитинстві була така ж сама. Її мені подарував батько, коли мені було лише п'ять років.
- Мені теж подарував її тато, - вигукнув Єгор, - ще той рік, коли я йшов до першого класу, в селі де ми жили.
Із-за столу встала Тамара Іванівна і підійшла ближче до Єгора, усміхаючись торкнулася рукою його голови, сказала:
- Тобі слід покласти цю іграшку до портфелю і не виймати її до кінця уроків. А тепер іди на перерву, відпочинь, бо скоро почнеться інший урок.
Той день був довгим у школі, здавалось він ніколи не скінчиться. Але пролунав дзвінок і Тамара Іванівна сказала, що всі дітки вільні і можуть іти додому.
По дорозі у Єгора не виходили з голови слова вчительки: «У мене теж така була, мені подарував цю іграшку тато, ще у дитинстві». Дивлячись на песика-іграшку, яку тримав у руках, хлопчик аж здригнувся.
- Мабуть, Тамара Іванівна зателефонує моїй мамі і все розповість їй за іграшку, - під ніс шепотів собі Єгор. Та напевно вже телефонувала і мама знов сваритиметься і не відпустить кататись на велосипеді.
Та щойно переступивши поріг дому хлопчик був здивований, мама нічого не сказала, лише подивилася на нього глибоким поглядом і промовила - мий руки і за стіл.
Поївши, Єгорка пішов до кімнати, і відпочивши трохи почав виконувати домашню роботу з уроків, що задали у школі. Він неохоче це робив, бо не розумів, що відбувається з мамою. Вона майже з ним не розмовляла. Така поведінка мами його насторожувала ще більше.
Рипнули двері квартири, де жив Єгор, і хлопчик став прислухатися.
- Ти сьогодні рано, - почувся голос мами.
- Так. У нас відімкнули електрику, весь цех зупинився і нас відпустили, - пояснював тато.
На пальчиках хлопчик тихенько підійшов до дверей своєї кімнати і чекав, що зараз мама жалітиметься на нього батькові.
- Ти знаєш, нам телефонувала сьогодні вчителька Єгора!
- Що він знов накоїв, - грізно почувся голос тата.
У Єгора постовпіли ноги.
- Тамара Іванівна сказала, що у нас дуже здібний і розумний хлопчик. Вона просила приділяти йому більше уваги і допомагати йому у навчанні.
- Не може бути, - промовив тато.
- Так. Вона досить довго розмовляла зі мною, мені навіть було незручно перед нею, - пояснювала мама.
Єгорка не вірив своїм вухам. Тамара Іванівна нічого не сказала. Він довго перебирав у голові все те, що почув від мами. Радісний та підстрибуючи на одній нозі він подався до ліжка, кинувся в нього.
- Який день! - вголос проговорив Єгор. За всі ці роки, що він навчався у школі вперше його похвалили мамі. Єгорка довго не міг заснути, думав, що ж буде завтра, адже він чув розмову батьків.
Йому вперше захотілося йти до школи.
Коментарі