Жив собі хлопчик, якого звали Колею. Він з дитинства мріяв стати пожежником, як його тато. Кожного ранку хлопчик напрошувався на роботу до батька, та завжди йому відмовляли, пояснюючи це тим, що він ще замалий, й гасити пожежу йому буде важко й небезпечно. Та Коля був упертий і навіть декілька разів потай залазив у багажник батьківської машини, щоб зробити татові сюрприз на місці, та, зазвичай, його тут же знаходили й відправляли в школу.
Та одного разу Колю відпустили погуляти до лісу. Хлопчик знав там кожне деревце, адже просто обожнював природу, тому за нього не боялися. Ведмеді і вовки там теж ніколи не показувалися, лиш зайці могли по стежці під лісом проскочити. Улюблена галявина хлопця була у самому серці лісу. Прийшовши туди, він раптом відчув їдкий запах диму. Пройшовши ще далі Коля вжахнувся: горіло декілька дерев, і вогонь от-от мав перекинутися на величезний дуб. Переборовши страх і паніку, хлопець почав сам гасити пожежу, він розумів, що немає часу бігти в місто за підмогою й не міг допустити, щоб саме це дерево згоріло, бо, як розповідав йому батько, його посадив ще прадідусь Колі в той час, коли ще сам був дитиною. На щастя, поблизу була річка, на березі якої хтось забув відро. Півгодини Коля боровся з вогнем, не відступаючи навіть тоді, коли язики полум’я ледь не перекинулись на нього. І ось він почув, як хтось біжить і, обернувшись, побачив знайомих йому пожежників, серед яких був і його тато.
Через десять хвилин від полум'я не залишилося й сліду, а Колю хвалили всі без винятку. На радість, не встигло згоріти жодне дерево, а наш герой не постраждав.
Виявилося, що пожежа сталася через двійнят, які гралися із лупою. Побачивши вогонь, діти одразу побігли за допомогою, але від страху попрямували довшою дорогою, бо боялися навіть повз полум'я пробігти. Колю ж нагородили грамотою і медаллю за героїчний вчинок. Тепер його тато деколи дозволяв йому йти в пожежну частину. Коля був дуже радий, і коли виріс, втілив свою дитячу мрію в життя. Кожного дня він комусь допомагав і це приносило йому відчуття невимовного щастя.
Коментарі