На конкурс Міжнародного фестивалю «Рекітське сузір'я – 2021» у номінації «Проза»
Літо – чудова пора, моя улюблена. Воно заквітчане прекрасним співом птахів, наповнене щирістю найкращих емоцій та неповторністю моментів. Коли я відчувала останній подих весни, мої плани щодо канікул були зовсім інакші. Виною ж деяких зруйнованих задумів стала вже добре відома всім пандемія. Проте, незважаючи на її могутність, повністю зіпсувати літо карантину не вдалося. Воно подарувало мені яскраві й колоритні спогади – похід в Карпати.
Гори... На них неможливо дивитися без захвату. Якщо б я почала повністю описувати свої емоції від побаченого, то не вистачило б не тільки одного есе, а й багатьох десятків бібліотек.
Моя подорож розпочалася з Говерли – найвищої вершини українських Карпат. Згодом я зустріла величний Піп Іван Чорногорський та могутній Петрос. Гори – саме той момент, коли не можеш обійти жодну травинку, адже кожна з них розповідає свою історію. А кущики суниць – неначе коштовне намисто, перлини в океані. Густі, білі, немов молоко, хмаринки з неймовірною швидкістю підіймаються до вершин, ніби знають, що там на них хтось чекає.
Ввечері сидиш біля палаючого вогню, слухаєш мелодію лісу. На небі прекрасні зіроньки, видно кожне сузір'я, як на долоні. Підіймеш голову – занурюєшся у вирій думок та власних мрій. А опустиш – знайдеш кришталево чисті джерела, наповнені духовною силою струнких смерек.
Одне можу сказати напевно, гори змінюють людей. Підеш одним – повернешся зовсім іншим.
Що для Вас безлюдний острів? Місце серед океану, де немає людей? Чи локація, у якій можна побачити щось особливе? Хто сказав, що безлюдний острів може бути лише в океані? І хто сказав, що океан не може бути гірським? Саме безлюдним островом є величні Карпати, що своїми чарами торкаються блакитного неба. Спостерігаючи танці хмар, води і вітру на скелях, я була на сцені найвеличнішої у світі вистави з повним ефектом присутності. Важко збагнути мову природи, поки сам не відчуєш її шепоту.
Моя філософія значно змінилася, як і я сама. Дивно, але очі теж бачать інакше. Звідки з'явилися раніше малопомітні, чи навіть приховані деталі? Або взагалі величні речі, які раніше, чомусь, не ловив погляд. У минулому я ставилася скептично до всього потойбічного, недоведеного фактами та непоясненого логічно наукою. Але ж після Карпат я зрозуміла, що магія насправді існує. Це магія спокою та хвилювання, величі і деталей, тиші й голосу, локацій та вигадок, магія гір.
Моє літо було прекрасним. Після цих подорожей стає тісно у власному селищі, адже хочеться туди, в недосяжні краєвиди, де отримуєш насолоду від кожної хвилини перебування. Писати можна багато, але ніколи не описати красу природи так, щоб її відчути душею. Це потрібно побачити на власні очі.
Коментарі
Дуже дякую! Надзвичайно приємно
Дякую гарно, мені дуже приємно
Дякую за пораду, так і зроблю!