«Міжнародний день рідної мови (англ. International Mother Language Day) – заснований рішенням 30-ї сесії Генеральної конференції ЮНЕСКО в листопаді 1999 року, відзначають 21 лютого з 2000 року щорічно з метою захисту мовного і культурного різноманіття».
Цей уривок з Вікіпедії прочитав мені мій батько і запропонував брати участь у конкурсі творчих робіт «Til – halqnıñ göñlüdir» («Мова – душа народу»), організованої громадською організацією «Кримська родина» до Міжнародного дня рідної мови. Батько попросив мене написати моє ставлення до рідної мови і місце кримськотатарської мови в моєму житті, що я зараз і хочу зробити.
Я – кримська татарка і як у кожного народу на Землі є своя рідна мова, так і у кримських татар є своя рідна кримськотатарська мова. Знайомство з рідною мовою у мене почалося з дитинства, коли моя мама співала мені колискові пісні кримськотатарською мовою ще в рідному Криму. Потім, коли я пішла в музичну школу, вже тут на материку, мої батьки попросили викладачів розучити зі мною кілька наших народних мелодій, які я граю зараз на фортепіано і скрипці і співаю пісні кримськотатарською мовою. У дитячому клубі «Çiçek» («Квітка»), які організували для нас наші батьки, ми почали вивчати рідну кримськотатарську мову. У клубі ми також розучуємо кримськотатарські пісні, вірші, читаємо історію Криму і знайомимося з видатними особистостями в галузі культури, літератури, музики як минулого, так і сьогодення.
Чому для мене так важливо знати мою рідну кримськотатарську мову? Тому що я народилася в Криму, і я кримська татарка, як і мій дідусь, про який я знаю тільки з розповідей мого батька. Батько часто розповідає мені про свою дитячу мрію, як він мріяв повернутися в Крим. І зараз, коли він нагадує мені про вивчення кримськотатарської мови, завжди додає: «Я просто повернувся до Криму і за всі роки, що встиг пожити на землі предків, так і не вивчив, а головне не заговорив рідною кримськотатарською мовою. І може бути тому Аллах знову посилає нам нові випробування, для того, щоб ми зрозуміли, що, коли ми повернемося, ми станемо повноправними господарями своєї рідної землі, знаючи вже мову предків. А ми обов'язково повернемося! Ми як ластівки, завжди повертаємося в свої рідні гнізда!»
Читаючи творчість Ісмаїла Гаспринського, я починаю розуміти, що моя справа зараз отримувати Знання, щоб в майбутньому застосовувати їх для створення Культурної Швейцарії в рідному Криму, як про це мріяв Номан Челебіджихан.
Каміла Бекірова
Дитячій клуб «Çiçek»
Коментарі
"Не цурайтесь, люди , мови,
Не цурайтесь роду.
Як зачахне рідне слово,
Не буде народу."
(Автор невідомий)