Статті та есе

Коли на одному з телеканалів побачила анонс документального фільму «Життя після людей», подумала: щоб природа довкруж змогла відновитися, чи справді потрібна відсутність тих, кого називають творчим вінцем еволюції? І чому, зрештою, нове й прогресивне не завжди є повноцінним поступом уперед? Спробуймо розібратися… Моє стародавнє місто донедавна потопало в зелені скверів і парків, дихало повногрудо прохолодою тихоплинної Ворскли, на берегах якої так весело було відпочивати… На жаль, сьогодні доводиться з сумом спостерігати, як посеред річки утворюються мілини, що повільно заростають зеленим лататтям. Вода відступає від берегів, а прозорість зникає (ніби хтось невидимий, узявши широкого пензля і, змішавши коричневий, зелений та сірий кольори, малює цю каламутну невизначеність). Пригадую, як у дитинстві могла руками ловити маленьких рибок, що зграйками плавали біля самих ніг… Чому ж тепер цього немає?.. Дорослі пояснюють зміни глобальним потеплінням, зменшенням грунтових важливий момент, про який не слід забувати. Наша байдужість… Саме вона, думаю, стає однією з найголовніших причин того, що відбувається. Не секрет, що повноводність річці дарують, струмочки, струмки, річечки, що поспішають на зустріч з нею. У Ворскли таким помічником-товаришем є відома всім Тарапунька (її ім’я носив український гуморист). Вона збирається із силами, п’є джерельну воду якраз неподалік від нашого будинку. Витоки її світлі й чисті, а… далі? Каміння вкрите бурими водоростями, біля берега – цілий острів з пластикових пляшок, а у заторі, що утворився весняною повінню, чого тільки немає: старі матраци, зношене взуття, побутовий непотріб…Ще кілька кроків – і видно, як з чужого городу збігає до річечки каналізація, від чого вода починає пінитися, ніби у пральній машинці… Колись тут весело кумкали жабки, а в заростях верболозу озивався якийсь річковий птах… Тепер навіть п’явок біля берега не видно… Ні, чужі сюди не ходять і з інших районів сміття не приносять… Це зробили місцеві. Комусь було ліньки, хтось зробив так, бо бачив, як до нього вчинили інші. Чи просто було байдуже, адже сміття не у власному дворі чи садку?.. Прийде тала вола і понесе бруд у Ворсклу, а та віддасть Дніпрові, з якого питимуть і люди, і звірі… Добре, якщо екологи виловлять пластик, принаймі на одну проблему стане менше. Чи ні? Чому ми чекаємо, що хтось прийде і зробить за нас добру справу? Чому забуваємо правило: чисто не там, де прибирають, а там, де не смітять? І скільки натужно схлипуватиме Ворскляночка, чекаючи, коли врешті-решт кожен окремо і всі ми разом зберемося, щоб навести лад на її берегах? Говорять, починати треба з малого. Це спробували ми в родині, коли разом прибрали берег. До нас долучилися сусіди. Справа потроху зрушила з місця… Може, й варто показувати документальний фільм «Життя після людей», який нагадуватиме, скільки ще існуватимуть витвори інженерної техніки, будівлі, мистецькі шедеври, коли раптом зникне творчий вінець еволюції. Проте, як на мене, варто просто посадити дерево, розчистити джерельце, нагодувати пташку і не смітити у своєму домі, ім’я якому – ПРИРОДА…

Коментарі  

+4 #2 ВалентинаТарчинець 05.09.2023, 13:25

Дуже метафорично й цікаво було прочитати твір, який заслуговую найвищих балів!

+7 #1 Ісаєвич 15.08.2023, 09:50

Так і має бути... Творча людина не може стояти осторонь проблем, які бачить. Вона мусить бути на передовій...
Як стверджує авторка, "варто просто посадити дерево, розчистити джерельце, нагодувати пташку і не смітити у своєму домі, ім’я якому – ПРИРОДА…"
Волонтери, небайдужі люди... сьогодні творять новітню історію...
Цей твір вражає не тільки темою, але й талантом...

Оновити список коментарів

У Вас недостатньо прав для коментування. Заеєструйтеся або авторизуйтеся на сайті.