Ступила осінь рум’яною зеленню, позолотивши кожну душу. Зазирнула в кришталеві шибки й залишила ледь помітну сіру вуаль. Провела багряним пензлем по обличчях, спрямованих ввись. На заасфальтоване небо. Розсипала бурштинові зорі землею й торкнулася барвистими олівцями верхівок уже сонних дерев.
Її волосся пахне бетонними зливами, а в очах відбиваються затишні відтінки непередбачуваної суворості.
Гаряче какао з маршмеллоу, тепла картата ковдра, холодні дощові вечори. Серце заполонила бездушність осінньої краси.
У калюжах блищать заграви ліхтарів, розсіюючи золотаве сяйво сірою бруківкою. Ультрамаринові вивіски обіймає молоко туману. Фари автомобілів прорізають загадкову ковдру, встелену нічницею. Цемент прохолоди заливає душі зсередини.
Венами тече кава з корицею, а в думках лише шоколад із чилі. Божевілля чаклунки осені зачепило найтонші струни душі…
Коментарі