Сидячи на уроці історії України, я часто задаю собі питання: навіщо ж нам вивчати власну історію? Вчитель аргументує свою позицію цитатою Рильського: «Хто не знає свого минулого, той не вартий свого майбутнього». Але чому?
Шукаючи відповідь на це питання, я зібрав багато інформації і зробив висновок. З одного боку, історія – наука про те, що і як відбувалося в минулому – звичайний шкільний предмет. З іншого ж, історія постає скринькою, в якій з покоління в покоління передається досвід, мудрість і знання.
Яскравим прикладом і стимулом до перемоги постає для нас період гетьманування Богдана Хмельницького. Знаючи, що в нас, так би мовити, за спиною стоїть така хоробра, віддана й розумна постать, ми з гордістю можемо себе назвати нацією, а Україну – державою. Історія виховує патріотизм, що є запорукою світлого майбутнього міцної країни. Історія вчить нас на помилках пращурів, адже яким би успішним державним діячем не був Хмельницький, проте і він допускався хиби. І тому, врахувавши всі плюси і мінуси його політики, ми більше не повторюватимемо його неточностей.
Історія робить з нас розумних і комунікабельних особистостей, тому що як ні як, а вивчаючи цього гетьмана, читаючи його книги, ми захоплюємося його ораторськими здібностями, пізнаємо секрети успішного ватажка. Все це безпосередньо розвиває в нас риси характеру, які стануть нам в пригоді в особистому житті: під час влаштування на працю, у відстоюванні власної думки, навіть в колі друзів. Загалом, від наших батьків ми черпаємо необхідне знання для того, аби впевнено крокувати в майбутнє.
Отож логічно, що, не знаючи своєї історії, не варто втручатися в творіння майбуття. Аналогічно й простіше можна сказати так: не маючи зброї, не варто йти в бій, все одно користі з тебе там не буде!
