Одкровення історика
До
У пам‘яті дат є одна важлива гіпотеза:
Ти ніби наносиш на карту світу
потребу зафіксуватися на хронометражі:
От ніби, ти була тут завжди,
От ніби, саме в цю мить, такого-то числа,
Десь років десять, з огляду часу назад,
Ти стояла на варшавському автовокзалі
І чекала на змогу поїхати у Вільнюс,
Якогось біса це траплялося занадто часто,
Найщасливіші історії — коли тобі ще 17,
і ти їдеш з молодшою дівчиною нічним автобусом.
Вона без паспорта — ти єдина доросла, що подорожує Європою без кордонів:
9 годин дренного сну, і ти у столиці зовсім іншої країни.
Або ж вільнюський автовокзал, зовсім інший рік
На карті відчуттів осінь — бо руки замерзли,
Ти знову згадуєш історію світу,
І фотознімки робиш: бо твоя подруга тікає у Варшаву на вихідні,
а живучи по сусідству в межах 10 хвилин ви не могли побачитися,
бо часові крадії рутини переписують пріоритети.
Або ж аеропорти (відверто, вони працюють!)
/щоправда не всюди, щоправда не так/
Київ.. а ні почекайте, то з іншої епохи:
Коли звук літака я любила, а не боялася як чортА.
Так от. Аеропорт. У широкомасштабну епоху літала хіба в Німеччину..
от уявіть: кілька кроків — кілька годин — і ти, взагалі-то в новому часовому поясі.
А скільки жартів і ранкової кави там ?
Ну ні — колись треба й самій полетіти.
Бажано в Київ.
І бажано без загрози ракет)
Або ж нарешті — мої полтавські вокзали: вони пахнуть сльозами, обіймами, ніжними пластунськими піснями.
Хлопче: пам‘ятаєш, ти ще тоді мав змогу поїхати в Польщу з України.
А зараз, коли ти додому? Коли ми знову зустрінемося і я матиму змогу відвести тебе на альтанку?!
Чесно, я шалена: за минулий раз гайнула в Кремень.
Я бачила, де ти жив, хлопче.
Твоя сестра мене на ночівлю на вашу кровать пустила..
Транзитна романтика, кавові зерна, хоча відверто: я люблю чай.
Пам‘ятати дати, як основи важливого — то стратегія вижившої.
Тої, що має жити так багато життів, адже навіть удома вже, у рідній Полтаві, встеляється прапорцями земля.
Не вистачить місця, аби всіх поховати.
Не вистачає часу проживати ту купу життів, які подарували нам ЧАС на планеті Земля.
Тому пам‘ятаю дати. Хронологічно точно. Розкреслюю межі. Вимірюю ритм.
Наношу наші історії на особисту хронологію. Я ж історик, як не покрути..
Відредагувала за порадами знаного поета, автора деcятки поетичних збірок і понад 100 пісень Василя Васильовича Кузана. За його дозволом звернулася за консультацією після його участі у Мості поезії : "Харків-Закарпаття" у якому також взяла участь і дуже вдячна спілкуванню зі справжнім майстром поетичного слова.
Одкровення історика
Після
У пам‘яті дат є одна важлива гіпотеза:
Ти ніби наносиш на карту світу
потребу зафіксуватися на хронометражі:
От ніби, ти була тут завжди,
Ніби, саме в цю мить, такого-то числа,
Ти стояла на варшавському автовокзалі
І не знала, якими шляхами, сягнула ахілесового дна.
Найщасливіші історії — коли тобі ще 17,
і ти їдеш сама нічним автобусом: єдина доросла, що подорожує Європою без кордонів:
9 годин дренного сну і ти в столиці чужої країни.
Аж раптом - на карті відчуттів осінь — бо руки замерзли,
Під згадки історії світу, твоя подруга тікатиме у Варшаву на вихідні,
Сумуєш, бо у відстанях кільканадцятьох хвилин, ви не мали змоги зустрітися: часові крадії переписують пріоритети.
Або ж аеропорти (відверто, вони працюють!)
/щоправда не всюди, щоправда не так/
Київ.. а ні почекайте, то з іншої епохи:
Коли звук літака я любила, а не боялася як чортА.
Так от. Аеропорт. У широкомасштабну епоху літала хіба в Німеччину.. от уявіть: кілька кроків — кілька годин — і ти, взагалі-то в новому часовому поясі.
А скільки жартів і ранкової кави там ?
Ну ні — колись треба й самій полетіти.
Бажано в Київ.
І бажано без загрози ракет)
Або ж нарешті — мої полтавські вокзали: вони пахнуть сльозами, обіймами, ніжними пластунськими піснями.
Хлопче: пам‘ятаєш, ти ще тоді мав змогу поїхати в Польщу з України.
А зараз, коли ти додому? Коли ми знову зустрінемося і я матиму змогу відвести тебе на альтанку?!
Чесно, я шалена: за минулий раз гайнула в Кремень.
Я бачила, де ти жив, хлопче.
Твоя сестра мене на ночівлю на вашу кровать* пустила..
Транзитна романтика, кавові зерна, хоча відверто: я люблю чай.
Пам‘ятати дати, як основи важливого — то стратегія вижившої. Тої, що має жити так багато життів, адже навіть удома вже, у рідній Полтаві, встеляється прапорцями земля. Не вистачить місця, аби всіх поховати. Не вистачає часу проживати ту купу життів, які подарували нам ЧАС на планеті Земля.
Тому пам‘ятаю дати. Хронологічно точно. Розкреслюю межі. Вимірюю ритм.
Наношу наші історії на особисту хронологію. Я ж історик, як не покрути..
*Кровать, ті, ж. Кровать, ложе. І в кімнаті на кроваті спочити лягли. Шевч. На моїй кроваті постілька біленька. Грин. III. 212. Ум. Кроватонька, кро́ваточка, кроватька. А він їй загадав постіленьку слать на тій кроватеньці. Чуб. V. 820. В коморонці кроватонька тесова на кроватоньці периночка пухова. Чуб. Публічний електронний словник української мови)
РS. Міркую, що цей досвід знадобиться авторам-початківцям, які намагаються написати поетичні твори.
Коментарі
Вітаю!
Цікаво, а що скаже про це сам Василь Кузан?
Чекаємо!
рада ділитися та вдосконалюватис я!
Вітаю!
Цікаво, а що скаже про це сам Василь Кузан?
Чекаємо!