В саду старому, де верба
Схилила гілки до води,
Росла яблуня, мов скарб,
Свідком життя і мрії.
Її посадив майстер слова,
Панас Мирний, садівник мрій,
І плоди з неї, мов коштовність, збирав,
Варив він варення й компоти.
Минули роки, і час невблаганно
Забрав життя, залишив тінь,
І яблуня, мов вірна тінь,
Останнє яблуко дала.
Вона всохла, мов свічка,
І дупло ген чорніє, мов рана глибока.
Та пам'ять про неї житиме,
Поки сад цвіте й співає птах.
Нові дерева ростуть
І плоди дають людям щедро,
А яблуня, мов оберіг,
В саду житиме вічно пам’яттю.
Вірші
Остання яблуня
- Автор: Артур Мірченко, учень 10 класу
- Перегляди: 144
