Хто винен в її падінні, скажи?
Чи доля зла, чи люди лицемірні?
Вона ж – душа, що прагне доброти,
Та злом суспільства кинута у прірву.
З села втекла, шукаючи життя,
Де щастя й доля їй мали б всміхнутись.
Та замість них – зневаги й бруд,
І змушена до жалю й ганьби гнутись.
Її душа рветься на волю з пут,
Вона мріє про щирість і ласку.
Та світ жорстокий нічого не дає,
Лише біль і розпач, самоту й бідняцьку маску.
Чи є порятунок для неї, скажи?
Чи зможе колись знову піднятися?
Чи вічне їй падіння судилось пройти
І в муках життя безжально розчинятися?
Панас Мирний правду нам цю відкриває,
Про біль жінки, про зраду й лицемірство.
І душу він людську оголює,
В її глибинах шукаючи щирість і вірність.
Вірші
Повія
- Автор: Артур Мірченко, учень 10 класу
- Перегляди: 136
