Олександра, юна й начитана,
З багатим петербуржцем життя кинула.
Чарівна, розумна, незалежна,
Панаса Мирного серце завоювала.
Листи його, мов ніжні пелюстки,
Любов й палкую пристрасть розкривали.
"Моя Шурочка, крошка, ненаглядна", –
Його слова душу її зігрівали.
Та попри щирість й спільні почуття,
Духовна прірва між ними лягла.
Він за Україну болів й боровся,
Вона ж по-панськи жила й говорила.
Мати Панаса, проста й щира,
Невістку не одразу прийняла.
Та доля їм зустрічей не дала,
І розлад між жінками не зникав.
Олександра – муза й берегиня,
Його життя й душу розуміла.
Хоч не розділила його мрії,
Та щиро й беззастережно любила.
Панас Мирний – оборонець народний –
За волю й правду боровся завзято.
Олександра – вірна супутниця,
Його підтримка й опора завжди.
І хоч духовна прірва їх ділила,
Їхнє кохання щире жило.
В пам'яті людей вони сім’я:
Олександра й Панас ій ім’я.
Вірші
Олександра Шейдеман
- Автор: Артур Мірченко, учень 10 класу
- Перегляди: 615
