Три сини, мов три ясних соколи,
Вилетіли в світи з гнізда рідного.
Та доля їм судила інші ролі,
І поле бою стало їм домом.
Віктор, Михайло й Леонід –
Імена, що вічно в пам’яті бринять.
За честь і волю йшли вони на бій,
За Україну, за народ свій.
Та війна – жорстока й безжальна мати,
Вона не шкодує ні старих, ні малих.
І забрала синів у Панаса-батька,
Залишивши біль і рани глибокі.
Віктор під Рівним впав за волю,
Леонід – в братовбивчій борні.
Та й він не вберігся від чорної біди...
Смерть синів підкосила Панаса,
Здоров’я й сили забрала жорстоко.
Та й на хворих ногах він йшов до праці,
Бо нужда гнітила й життя було жорстким.
Він писав, творив, хоч сльози душу рвали,
Бо синів своїх вже не обійме він.
І в творах біль його лунав,
І туга за тими, що вже не з ним.
Три сини – три зірки на небі,
Що сяють йому вічно й завжди.
І пам’ять про них він в серці несе,
І в творах печально їх оживляє.
Вірші
Сини на війні
- Автор: Артур Мірченко, учень 10 класу
- Перегляди: 156
