Скотився місяць яблуком налитим
У нічку зоряну, медову і живу,
Торкнувся серпень губами несміло,
Вбираючи в себе солодку росу.
А зірки, мов жарини, небо крають
Вночі мережкою небесних скарбів.
І я живу чи в снах блукаю?
Пізнати цей світ прагнув мрійник малий.
Де витоки днів? Де світанок осінній?
Де істина слів, що у душах дзвенить?
Життя – то отрута? Напій то чарівний
Любов'ю серденько у серпні п'янить?
І медом рахманним зорепад проллється,
Поміж крайнеба й духмянистих трав,
Серпень шепоче... А в серці озветься:
«Розправ свої крила, повір у дива.
Черпай і ласуй, цей мед — не отрута,
Неба солодкість, подарунок буття.
Як ніжні пелюстки, летять вдаль секунди,
Вагатись не слід, ти пірнай у життя!»
Коментарі