Нам геть недалеко до мрійних локацій,
Ти в світі мандруєш схлипів марення.
Ми чуємо вітру чудових овацій
Відлуння душевних сонетів зрання.
Наш потяг життя уже не спинити,
Він мчить в світле небо і раптом у мить
Повір, ти згадаєш й позаду лишити
Всі темні моменти захочеш колись.
Ти знаєш, бувають планети свободи,
Та тіні від крил в час розлуки минуть.
Проте не забудеш ніколи той дотик
Любові палкої, що стелить нам путь.
Життя то тривожить, то часом стихає
Приваблює легкістю солодких хмар,
Та раптом кохання всю міць забирає,
Ми бачимо сутність в зневірах дзеркал.
У блиску очей дорогої людини,
Не гаючи часу, дізнаєшся все:
«Хто я? Чи насправді я звуся «людина»?
Чи може мій розпач весь світ рознесе?»
Навчімося разом ми виклик кидати,
І вірити тіням з роками вночі
Питаємо кожен: «А як це - кохати?»
І тішимось снами у ясній свічі.
Та де б ти не був
І у хвилях незгоди
Безшумного синього моря блакить
Затям, ти здолаєш усі перешкоди,
Життя мертві іскри душі запалить.
Даруймо ж ми світло добра і любові,
Хіба ж не для цього в цей світ ми прийшли?
Вночі перед Богом у щирому слові,
Свою земну сутність від злого звільни.
Удень подивися у яснеє небо,
Відверто, вразливо відкинь свій тягар
Проміння добра - це душі є потреба.
Співай життя пісню і вір чудесам.
Вірші
Глибини буття і сьогодення
- Автор: Вікторія Яким, 15 років - Королево, Україна
- Перегляди: 1118
Коментарі
Дякую гарно за коментар!
Дякую, моя дорога. Я теж дуже скучила
Вдячна!
Так і є!
Щиро дякую Вам за такі слова! Надзвичайно приємно, що моє бачення поезії, мої ще такі недосконалі рядочки подобаються. Вдячна ☺️