Плаче дівчинка боса,
На бабусин поріг.
Розчарована осінь
Клигає по дворі.
На душі прохолода,
Навіть півень затих.
- А кого тобі шкода?
Каже дівчинка: - Всіх…
Усіх мені шкода,
Ростуть як трава.
Сьогодні ще були,
А завтра нема…
Серце своє замінили,
Бурштином міцним - неламким.
Ланцюг єдності люду,
Стає все крихким і крихким…
В очах усе помарніло,
Від чорного золота в них.
А я …і всі мимоволі,
Все менший робимо вдих.
Душа дерев’яною стала,
З карпатських широких дубів.
Скільки іще до життя,
Лишилось чекати років?
А в мене біль в серце влітає,
За тих, хто загинув, десь там:
За мою свободу нетлінну,
В історії лишиться шрам.
Усіх, хто не тямить, шкодую,
Хто готовий іти головами.
Країна ж моя молода,
Хоч єднає народ вже роками.
Все тихіше стає отой сміх,
Який серце підносить до неба.
Що віками радує всіх,
Не вбивайте мене, не треба.
Залиште Карпати, ліси і сади,
Бурштин, чорне золото, сміху.
Залиште батьків для діток отих,
Синів матерям на утіху.
І осінь веселою стане,
До єдиного разом дійдем.
І скоро вже час настане,
Коли ми знову дихати почнем…
Вірші
Дівчинка (продовження поезії І. Павлюка)
- Автор: Марія Гринчук, 17 років - Ужгород, Україна
- Перегляди: 226
Коментарі
Погоджуюся, але вірш гарний
Навіть півень затих.
- А кого тобі шкода?
Каже дівчинка: - Всіх…
Цей куплет звучить прекрасно, а над іншими, ще треба трішечки попрацювати і вийде хороший вірш! Бажаю творчої наснаги!