Жив-був собі колись,
Ведмедик наш - Орись.
І були в нього дітки,
Прекрасні, як ті квітки.
Любив Орись медку поїсти,
Але з печі нехоче злізти.
Мав він іще й дружину,
По імені Марина.
Вона любила подрімати,
І добрим ласувати.
А працювать - вона нізащо!
Така уже ледаща.
Дітки - копія батьків,
Лінь завсюди з ними.
Щоб працювать - нізащо!
Хоч заставляй на силу.
Якось одного разу,
Прийшов до них дідок.
Приніс їм для відради,
Смачнесенький медок.
Всі дуже-дуже пораділи,
Й за стіл швидесенько присіли.
Медок змели за півхвилини,
Та навіть лапки не помили.
Дідок побачивши таке,
Засмучено схилився.
І з думкою собі важкою,
В повітрі розчинився.
Мораль цього вірша така:
Хто з лінню довго так живе,
Тому медок не припаде!
Вірші
Ведмежа лінь
- Автор: Марія Гринчук, 17 років - Ужгород, Україна
- Перегляди: 239
Коментарі
Тому медок не припаде!"