Як Онєгін до Татьяни,
Так і я звертаюся до Вас:
І вловивши погляд Ваш
Серед безжурних сірих мас,
Радію, кожній миті,
Яку я проживаю любов'ю.
Таку тривожну й тендітну,
Таку бурхливу й мінливу,
Таку, яка вона є,
Чудову й нестримну.
Невже я бачу цю постать,
Невже я бачу англе серед людей,
Який, неначе сонця сяйво,
Дивиться лиш на мене.
Мене проймає страх,
Я боюся підійти до нього,
Серце більш мені не служить,
А розум відмовляється від цього.
Шаленого й ніжного,
Як променя, почуття.
Слова: люблю, кохаю,
Назавше будуть разом з нами.
Хоч ми цього не помічаєм,
Не хочем, не страждаєм,
Та любов - це річ кваплива,
Яка, як віра і надія,
Лиш одна на цьому світі є.
В цьому світі взлетів і падінь,
Де кожному є свій шлях,
З якого він не має сходить.
Вірші
Одкровення
- Автор: Олександра Мічко, 17 років - Мукачево, Україна
- Перегляди: 237
Коментарі
Дякую золота