творення поезії схоже на вільне падіння
ніби тебе викинули з літака на висоті польоту фантазії
викинули не попередивши
ти знаєш що у тебе за спиною парашут
знаєш
що ти міг би вистрибнути і самий
морально підготувавшись до цього кроку
що той природний страх був уже майже подоланий
що тільки підсвідомість тримала тебе прив’язаним до сумнівів
але
ти уже летиш
уже стрімко падаєш і думаєш тільки одне
що через кілька секунд треба смикнути за кільце
але де воно
де те кляте кільце
неймовірна краса землі наближається на шаленій швидкості
потік повітря збиває дихання
тисне на груди
видушує сльози
паралізує
починаються панічні рухи рук
критичний стан свідомості
змішаний із захватом від неминучості краси
і кінця польоту
твоє тіло втрачає рівновагу
стихійно та безпорадно крутиться
як листок вільхи у чорній ополонці
невагоме тіло
захоплене у полон
висхідними потоками тепла і тяжіння
тобі б крила
та раптом долоню обпікає
рятувальне металічне кільце
але ти свідомо не смикаєш за нього
бо раптом парашут не відкриється
саме у цей момент
народжується висока
поезія
***
На затуманений квадрат
Бог приліпив розмиту повню.
Вага трояндових бутонів
Хитає простір.
Недоснів
Тонка тканина
Торкає втомлені повіки
І ліки, ніби літаки,
Не намагаються летіти
В негоду серця.
Мерехтить
Десь привид міста золотавий
На посивілій акварелі
Уздовж вагонів…
Сонні двері
Дозують світло і тепло.
На вістря часу нанизали
Палітру мокру і думки,
Листки кленові – А-чотири…
Канапки з сиром…
Кава? Чай...
В собі втопила невагомість
Зупинка потяга.
Затримка
Така двозначна.
Ти мовчиш…
А повня кліпає лякливо,
Боїться, що відірве ранок
Її від сонного вікна.
© Василь Кузан




Comments
Дякую Вам, що поділилися з нами.