У це неможливо повірити – від нас пішла у засвіти любима всіма дорослими і дітьми берегиня творчої юні – проректор і академік Міжнародної академії літератури і журналістики, поетеса, лауреатка Міжнародної літературної премії «Кредо Франка», членкиня Національної спілки журналістів України, полковник Українського Козацтва. Вона любила життя, любила людей, усім хто звертався до неї допомагала чим тільки могла. Двері її квартири у Львові були постійно відчинені.
Останнім часом вона мешкала у свого брата у Катовіцах (Польща), а потім переїхала до своєї доньки у Чехію. Завдяки активній творчій і організаційній діяльності Ангеліни Оборіної було засновано осередки МАЛіЖ у Польщі і Чехії.
У Ангеліни Дем’янівни, як завжди, було багато нових ідей. Найбільше мріяла вона скоріше повернутися в Україну , відвідати батьківське село і родину, знову побувати у мальовничому Міжгір’ї на ХХ ювілейному Міжднародному фестивалі юних талантів “Рекітське сузір’я-2023”, але збутися планам не судилося. Нетривала, але важка хвороба, вкоротила життя надзвичайно дорогій і талановитій людині.
Ангеліна Дем’янівна Оборіна, народилася у селі Теслугові Радивилівського району Рівненської області. Має дві вищі освіти. Ангеліна Оборіна - цікава, талановита, романтична та поетична людина. Вона поєднує в собі багато здібностей. Доля подарувала їй чимало зустрічей з артистами кіно, театрів, поетами, цікавими людьми різних країн. Та не тільки у житті, а й у творчості своїй пані Ангеліна – багатожанрова поетеса. Адже віршує й для дітей, і для дорослих, пише інтимну лірику, пісні, гумор, духовні твори. І друкований доробок уже чималий – 11 збірок. Перша книга «Голубий сон» вийшла у 1994 році. Вона, як і три наступні — "Веселий лучик" (1999), "Зайчик в'яже рукавички" (2000) та "Сонце в безкозирці" (2004) призначена маленьким читачам. А взагалі почала друкуватись ще у 1965 році, в газетах і журналах. У творчому доробку Ангеліни є й книга пісень "Рожева мальва" (2000), музику до якої написав композитор Сергій Петросян. Три інші книги «Подих часу» (2004), «Жінці для щастя потрібно...»(2001) та «Сповідь звичайної жінки» (1999) – це інтимна лірика. А за збірки "Во ім'я Отця і Сина, і Святого Духа" (2002) та "Божа ласка" (2005) поетеса навіть отримала грамоту від митрополита Володимира. Колись Ангеліна Оборіна вела рубрику в газеті "Малечі на добрий вечір", а ще — передачу «Що? Де? Коли?» на Львівській обласній державній телекомпанії.
Дванадцята книга Ангеліни Оборіної «Не всміхнеться вже мамина зірка» . Вона присвячує цю книгу віршів-спогадів своїй найдорожчій матусі Євдокії Іванівні. Збірка віршів «Не всміхнеться вже мамина зірка» - це біль душі доньки за неминучою втратою найдорожчої людини. І ті почуття настільки правдиві, непідкупно щирі і емоційно насичені, що нікого не можуть залишити байдужим. Це не лише талант поетеси, а високе мистецтво щирої любові до матері, любові від душі без фальші всім єством і розумом. У вірші «Не всміхнеться вже мамина зірка» авторка пише:
Виставляє життя свою драму,
В'яже душу, мов гілля беріз.
Час незгасного болю за маму
Не змиває з могил моїх сліз...
Все життя Ангеліна Оборіна жила споминами про маму і батька, а тепер вона повертається із далеких життєвих і творчих шляхів до своїх найдорожчих батьків.
За інформацією Михайла Петровича Кот, голови Правління Міжнародного Центру впровадження програм ЮНЕСКО поховають нашу дорогу Ангеліну Дем’янівну на її малій батьківщині - у селі Теслугові Радивилівського району Рівненської області.
Жалкуємо, що за умов війни не всі можемо попрощатись із Ангеліною Оборіною, якої буде невистачити у нашому житті.
У великій зажурі низько схиляємо свої голови і висловлюємо співчуття її дітям, внукам, рідним і близьким.
Нехай батьківська земля Вам пухом буде, дорога Ангеліно Дем’янівно!
Пам'ять про Вас житиме вічно!
Василь ТАРЧИНЕЦЬ,
ректор Міжнародної академії літератури і журналістики
Михайло КОТ,
голова Правління Міжнародного Центру впровадження програм ЮНЕСКО
Коментарі