Музичний салон в Центрі імені Івана Козловського Національної оперети України з прекрасним білим роялем став для мене приємним відкриттям. На запрошення своєї давньої знайомої - видавця журналів та громадської діячки, ведучої творчого клубу Світлани Алекс мала можливість пограти на цьому чудовому інструменті. Музикування для глядачів, імпровізація мелодій стали гарною прелюдією до зустрічі з мистецтвом.
До гостей клубу завітав народний художник України, уродженець Хмельниччини Валерій Франчук, майстер з великої літери, працьовитий і плодовитий художник,
з-під пензля котрого вийшли сотні полотен, які подаровані та куплені в колекції як за рубежем, так і в рідній країні.
Серед глядачів, без перебільшення, представники військової та наукової і культурної еліти -відомі волонтери, художники, скульптори, журналісти, поети, видавці, представники туристичного бізнесу та ін.
Молоді та вже досвідчені життям, різні за віком і професією побули на вернісажі Лауреата Шевченківської премії в галузі сучасного образотворчого мистецтва під назвою «Старе місто, або історія однієї вулиці".
За словами присутнього там мого колеги, журналіста Сергія Комісарова, "ми побачили добірку просто фантастичних робіт, написаних у різні періоди його довгого і продуктивного мистецького життя. У фокусі уваги – наш рідний Київ, столиця вільної України. Побачили ми також ще кілька робіт і про інші міста світу, де панові Валерію судилося бувати під час творчих відряджень… Пил сторіч… Порох доль… Давні дні й забуті події… Занурення у історію, яка назавжди залишилася на полотні… Дуже атмосферний живопис. Ностальгія… Одразу ж по завершенні огляду вишуканої експозиції виставки «Старе місто, або історія однієї вулиці" у неформальній обстановці ми ділилися своїми враженнями та асоціаціями від побаченого та почутого… Розгорілася досить жвава дискусія на тему:«Як тебе не любити, Києве мій?!».
В ключі такої розмови я прочитала власну поезію, присвячену саме Києву, його вічним древнім вулицям, бо "на твої тисячолітні плечі спадає, мовби плед, зимовий вечір"...
( фрагмент одного мого вірша із нової збірки "Кольорові коралі").
Наведена цитата з розповіді С. Комісарова вдало передає атмосферу спілкування в цьому камерному затишному з оксамитовими портьєрами салоні. Раніше в таких вишуканих просторах могли збиратися лише князі, представники королівської знаті і шляхта. А нині в 21-ому сторіччі світ став значно демократичнішим, тому і жахливим дисонансом для всього людства є страшна війна в центрі Європи.
Господиня вечора пані С. Алекс зазначила, що попереду ще багато неординарних тем для обговорення в цікавому товаристві, які допомагають наблизити нашу Перемогу та виживати в екстрених умовах війни. Мистецько-концертний Центр ім. І.Козловського на історичній столичній Бесарабці справді наповнений пісенним духом геніального українського тенора. Затишний дворик Хрещатика манить до себе, зберігаючи таємниці древнього міста. В такі моменти забуваєш на мить про війну, здається, зупиниться час і всі події останніх років виявляться поганим сном... Якби ж насправді так було...
Автор світлин: полковник ЗСУ, фотомитець Олександр Авраменко.
Галина ІЛЬЄВА, наш спецкор м. Київ
Коментарі