Микола Іванович Зимомря середню освіту здобув у рідному селі Голятин, що на Міжгірщині. Класні приміщення були пристосовані із сільських хат. Я також навчався у цій школі, але пізніше. Знав і часто бачив його маму, яка була дуже привітною і працьовитою, бо ж треба було подбати про дітей і на колгоспній ниві від самого ранку і вечора гнути спину.
У школярські роки Микола Іванович дописував до районної газети і у День преси отримував подяку від редакції, прізвища активних сількорів друкували на сторінці «районки», напевно для того, аби усі знали, який великий актив має газета.
Більше того Миколай Іванович наполегливо йшов до своєї мети – досконало оволодів німецькою мовою . Він навіть був викладачем престижного вищого навчального закладу Німеччини. Довший час живе у Дрогобичі- є професором Дрогобицького університету, доктор філологічних наук, лауреат багатьох міжніродних і всеукраїнських премій, автор десятки книг і кілька сотень статей і наукових праць.
Наші життєві дороги із Миколою Івановичом нерідко перетиналися У Польщіі і Німеччині про що він дуже детально переповів у одній зі своїх публікацій, Чимало розпровідей про відомих людей Закарпаття Микола Іванович опублікував у сучасній українській енциклопедії. Тішуся із того, що мені довелося разом із його братом Юрком працювати разом на туристичній базі "Міжгір'я", а ще нашим вчителем-вихователем у Голятинському інтернаті був молодший брат Миколи Івановича - Федір.
Ми зустрілися із дорогим мені письменником, журналістом і науковцем на одному із Міжнародних фестивалів юних талантів «Рекітське сузір’я». Поважний гість творчої юні палко вітав організаторів і учасників Фестивалю і дякував за натхненну благодійну працю.
Тішуся із того, що Микола Іванович написав до колективної книги нарис про мене.
Дякую за добре слово і бажаю моєму земляку-голятинцю Многая і благая Літ, Миру і неодмінної зустрічі у Міжгір’ї на «Рекітському сузір’ї».
Василь ТАРЧИНЕЦЬ
PS.
Микола Іванович написав декілька оповідок про його батківське село Голятин. Раджу прочитати майстерний художний твір автора.
ХОДУЛІ
Різні бувають казки. Одні, щось позитивно пояснюють, інші – те заперечують. І так, без кінця: ніхто не знає, де захована “чиста” правда. Приміром, як пояснити назву села Голятин? Я почув кілька версій. Ось – одна з них. Для чого далеко йти? Я далеко не йшов і запитав мамку…
За твердженням Гафії Зимомрі (1919 – 1995), назва села є похідною від назви річки Голятинка. Сутність притчі полягає в тім, що річка загалом має лагідний характер. Але буває і так, що її часом розгнівають якісь дуже злі сили. О-о-о, тоді вона ламає все на своєму шляху: річка набирає потужності, розгортається на всі боки і ні – не біжить, а летить вперед, ніби піднімаючись на хвилі-ходулі… Так Голятинка стає повноводною і забирає із собою все, що потрапляє під її лавину. Особливо страждають береги, а також ті землі, що навкруг берегів. Таким чином, після повені господарі, які живуть вздовж річки, знаходять тільки голе каміння там, де ще кілька днів тому зеленіло поле. Одне слово, спустошеним виглядало село. Як голий тин…
Звідси і почали засмучені люди казати: “Се не село, а Голятин…”.
Чи не зайва деталь? Село з аналогічною назвою Голятин існує на Іваничівщині, де живуть старожили. Так, 2 березня 2005 року на сторінках періодичного львівського видання “Аргумент-газета” повідомлялося, що “105-річна бабця шукає роботу…” і не може нахвалитися своїми стрункими ніжками…Отакі вони, голятинці, тут і там…
