Восени у Вільнюсі розпочав роботу літературний гурток під керівництвом Єлизавети Пукас.«Український Центр» радо прийняв у своїх стінах суботній гурток, що лікує юнь словом.
«Кожен із нас може писати —головне дозволити собі творити», — зазначається в його анонсі. Відгукнувшись на мото клубу, першу зустріч відвідало троє охочих. Учасники зізналися, що переважно виражають себе через малюнок, а завітали на гурток, бо прагнуть знайти простір для самовираження в слові. І, безперечно, пописати.
Спостерігання за предметами, слухання історій рослин, вивчення мелодій вітру — це лише невеличкий перелік можливих тем. Дружня атмосфера пожвавлювала обговорення, і врешті решт було прийнято спільне рішення. Початком літературно-мистецьких зустрічей стала тематика долі синього стільця.
Оскільки, головною метою зустрічей є створення історій, протягом наступних 15 хвилин учасники писали про синій стілець, що підпирав двері 410 аудиторії.
Жанрове розмаїття охоплювало спектр від віршів аж до оповідань. Окрім україномовних творів, створився навіть один вірш англійською!
Синій стрілець
Синій стілець стоїть у проході.
Тримаючи двері він днями стоїть.
Поруч сидячі стільці все питали у нього,
—" може, тебе замінить?"
Але Синій, внаслідок характеру свого,
кожен з разів говорив усім, — "ні."
Але не тому, що не хотів допомоги,
звідси з вікна просто гарний був вид. :)
(Василь, 17 років)
(Мілена та Василь, учасники літературного клубу)
Бувалий актор
Я стояв у 410 аудиторії десь протягом місяця. Підпирати двері — зовсім не та професія про яку я мріяв. Сюди мене затягнули випадково: мабуть, закохалися в глибину мого кольору. Своєрідне припущення, знаю. Проте — я не маю стояти в цій кімнаті!
Моє місце на сцені. Я працював на посаді головного інвентарю у таких п’єсах як «Ромео і Джульєтта», «Дон Кіхот», «Гамлет». Та що вже там. Я йшов на підвищення і мав стати головним стільцем в постановці про Міккі !На мені сиділи найвідоміші актори світу, мною захоплювалися найцікавіші глядачі планети. Мені дарували елітну фарбу. Збирали дротики червоного дерева для міцності моїх ніжок. А пілінг для блискучості робили в найкращих салонах Вегаса!
Ви запитаєте мене: «Як трапилося; як так вийшло, що я опинився в Українському Центрі й тепер підпираю двері аудиторії?» Це складно пояснити протягом 5 хвилин.
Насправді: мене викрали! Не спішіть дзвонити в поліцію — я не готовий свідчити. Пропоную зійтися на тому, що я — не змирився зі своєю долею!Прагну втекти на сцену. Кажуть, у цій будівлі є якась. А поки — слухаю історії учасників клубу літературного. Глибоко в серці я — поет.(Єлизавета, 19 років)
Наприкінці творчої зустрічі учасники мали змогу прочитати й обговорити враження від почутого. Головною умовою було звернути увагу на вдалі моменти написаного. Тож завершення першого засідання літклубу мало приємні тональності.
Бажаємо літературному клубу у Вільнюсі наснаги та нових творчих шукань.
Єлизавета ПУКАС , редакторка МАЛіЖ,
засновниця літературного клубу у Вільнюсі, фото авторки.
Коментарі