Хтось із великих колись сказав: "Мистецтво творять романтики". Серед багатьох знаний художник Володимир Глеба, про нього розповідь Андрія Дурунди нашого почесного професора, екс віце-ректора МАЛіЖ, письменника, члена Національної спілки письменників України, лауреата багатьох всеукраїнських і міжнародних премій у тому числі і МАЛіЖ.
Про митця з великої літери Володимира Глеба
Він народився 16 лютого 1955 року в селі Сойми Міжгірського району ( нині Хустського) Закарпатської області. У 1975 закінчив Ужгородське училище прикладного мистецтва за спеціальністю “художник – оформлювач”. Працював у майстернях «Художфонду» Спілки художників України в Ужгороді, в Закарпатському художньому комбінаті в Мукачеві. З 1991 року працює в Міжгірському професійному ліцеї майстром виробничої практики зі спеціальності “виробник художніх виробів із дерева”. Член Об`єднання професійних художників Закарпаття (2011).
Коли приїжджаю на свою благословенну рідну Міжгірщину – нині Хустщину, то душа моя тішиться не тільки від спілкування-зустрічі з рідною підзоряною землею, а й близькими моїй душі людьми-митцями, які мали щастя народитися тут і жити й творити в цій прекрасній стороні. Й серед них – мій друг і майже одноліток художник Володимир Глеба. Якщо я не побачився з ним у Верховині під час чергових відвідин отецького краю – вважай, ніби й не був у горах…
Але сталося так, що Володимир приїхав у місто над Ужем з своєю персональною виставкою, яку назвав просто і безпретензійно – «Барви отчого краю». Прочитавши про це у фейсбуці, я написав, що Ужгород чекає талант. Адже саме тут Володимир у 1975 році закінчив Ужгородське училище прикладного мистецтва, отримавши фах «художника-оформлювача».
З 1991 року працює в Міжгірському професійному ліцеї майстром виробничої практики з спеціальності «виробник художніх виробів з дерева». Понад два десятиліття він є членом об'єднання професійних художників Закарпаття.
Глебові картини – а їх у нього – понад тисяча! – є в приватних колекціях США, Аргентини, Німеччини та інших країн. А роботу «Синевирські далі» навіть закупила картинна галерея у Будапешті.
…І ось у виставкову залу Закарпатського обласного музею народної архітектури та побуту завітала чарівно-неповторна й така велична у своїй красі Верховина з своїми ізумрудно-зеленястими горами-просторами, дзвінко-гомінливими потічками й скромними хатками у солом'яних хустинках, смерічками й стежинками, що ведуть у високості сонця і краси. Мовби свіжістю полонинською дихнуло, димком з вівчарської ватри, що десь у височині-полонині розганяє темінь і лякає звіра… Все так таїнно-загадково, барвисто-соковито, як і самий цей піднебесний світ, де пощастило народитися художнику і відтворювати його диво-пензлем-шалом своєї творчої мистецької душі…
Празник краси відкрив Василь Коцан – директор музею.
Поціновувачі його таланту підходять від одної роботи до іншої, насолоджуючись і стиха перемовляючись, мовби боячись налякати прекрасне, що ллється з робіт Маестро. «Бабка Гафія» сидить задумано й мовби перегукується з картиною «Самотність». «Осінь барвиста», «Морозний день», «Пізня осінь», «Підготовка до сінокосу», «Ужоцький перевал», «Копиця сіна під снігом», «Карпатське диво»…
Та власне всі роботи, які привіз з собою верховинський самородок, це одне диво. Від них віє добротою і красою, як доречно наголошували виступаючі.
Зачудованим поглядом дивився на все це дійство Михайло Белень – теж уродженець міжгірської Верховини – села Лісковець, заслужений художник України. Він радий за свого земляка. Як і всі ті, хто мав щастя долучитися до краси неповторної душі верховинця-митця… Між ними і донька Ірина, невістка Люба, внучка Вікторія – десятикласниця Міжгірської ЗОШ №1, племінниця Віка…
Коментарі