До когорти пернатих, яких найбільше люблять українці, належить жайворонк. Його возвеличують у дитячих віршах, веснянках, приказках...
Прилітають жайворонки з вирію у березні. Селяться на хлібних полях, луках з високими травами. А як тільки відспівають весняні пісні і знайдуть собі пару, облаштовують нехитрі гніздечка просто на землі, у яких відкладають здебільшого по 3-4 яйця. Хачуються комахами, личинками, червами, дрібним засінням дикорослих трав, а от зерняток хлібних злаків не їдять, тому не завдають господарям жодної шкоди.
Їх поверненню особливо радіють ті ж господарі. Адже жайворонки приносять тепло (принаймні, потепління), відтак – можна розпочинати весняну сівбу.
Існувала цікава традиція. Матері випроваджали дітей у поле зустрічати жайворонкі. Для цього пекли солодке обрядове печиво у вигляді жайворонків, і то кожній дитині по сорок. Зважаючи на те, якщо родина була багатодітною, матері доводиломя добряче попрацювати, аби нікого не обділити. До випічки обрядового печива долучалися і хресні мами, випікали для своїх хрещеників. Малеча ним ласувала, обмінювалася, частувала сусідів і бігла у поле зустрічати та вітати жайворонків. Такиї етапів зустрічі могло бути кілька, допоки не побачать у небі очікуваних пташок. За добру звістку діти могли отримати додаткові гостинці.
У народі кажуть:
-Чим раніше прилетіли жайворонки, тим краснішою буде весна.
-Жайворонки весело співають – буде добра погода; мовчать – на дощ.
-На добру погоду жайворонки високо літають у небі; а якщо низько над землею – на негоду.
