1.
Будую в собі поетку
Із білих серветок чиїхось достатніх сліз
Як доказ того, що вміли вони колись
Радіти, хотіти. Терпко,
Ніби зелена грушка,
Бачити розхитану їхню вісь.
Що кожна – з живих історій,
І носить повтори вуличних вигинів міст,
Мов хребти людей, що ніде і скрізь
Ховають серця під корінь,
Тримають свої коліна.
Це не твоя провина,
В легенях ледь чутний для вуха свист.
2.
Пахне бетоном і пилом
Підступне січневе сонце малює мости
Хоч би наверх доповзти
Не впасти
Руку не відпусти –
Скотиться світло зі схилу
Коментарі