Ось і все, тату: моя душа дісталася роздоріжжя. Мені тяжко вертати до твоєї… до нашої хати. Я відверто блудила такими шляхами, що одному Господу Богу відомо, як я, розпластана манівцями, закидана зловорожими словами, пробиралася з-під надр крові й вугілля, що попелом встелили мою долівку. Я відрізала косу, не втративши честі, скоротила собі шлях, молячись про довголіття.
Я молилася, аби не забути обриси нашої хати. Моєї кімнати. Квіткового саду. Наших качок і гусей, котрі прилітали з ирію. Тих чорноперих курей, що з цікавості якось шалено прагла побачити. Саме вони були тими останніми, що споглядали моє коліно без шраму.
Я молилася, батьку, як ти мене вчив: аби жоден лихий не дістав. Ще малою вічного життя рідним жадала, аж ось оспівую їхні діяння… Тату. Ти й не знаєш навіть, якою темрявою довелося мені блукати. Скількох громад питатися, чи маю право до них пристати. Ти б знав, скількох людей я втратила. Скільки імен викарбувано в моїй часограмі. Молю тебе, рідний, пустити до хати. Хоч там вже десятиріччя немає тої кімнати жахливо-бордового кольору, тої витяжки з духовою шафою. Пусти, хоч померли всі квіти, що саджала з бабусею змалку. Пусти, хоч і півня нема, від якого дідусь захищав так завзято.
Пусти, батьку! Я втомилася, рідний, блукати світом і не знаходити в чужих господах спочинку.
Пусти мене, рідний! Я твоя донька… Шукаю лиш прихистку у твоїх долонях.
Відчиняється хвіртка. Скрип-скрип…
Коментарі
Цитую OksanaOnuchak050771:
Цитую mariannapak:
шалено бігають мурахи болю,страху і невимовних страждань від усього пережитого героїнею твору - юної дівчини, сучасниці воєнного жахіття...
Твір надзвичайно важкий емоційно і разом з тим сильний . Браво авторці !