Ніч на 22 червня (найкоротшу у році) вважали оптимальною для пошуку джерела під майбутню криницю – чи то власну, чи то громадську.
Для цього звечора клали на землю вверх дном сковорідку. Якщо на ранок (але ніч мала бути сухою) назбиралося багато вологи (роси), то тут можна копати криницю. Ставили макітру, у яку насипали пшеничне зерно. На ранок зерно стало вологим – копай, ні – шукай іншого місця.
Використовували і такий засіб: тонку вербову галузку прив’язували попереком до нитки і тримали її низько над землею. Якщо вербова галузка повертається туди-сюди, крутиться, отже під поверхнею землі є вода. Замість вербової галузки міг бути золотий перстень на нитці. Його брали з жіночої руки. Як правило, таким пошуком займалися досвідчені копачі криниць. Наприклад, у Карпатах джерела води шукали мольфари.
Добра підказка, якщо на суходолі росте багато верб і вони не сохнуть.
Посилалися і на свідчення старожилів: мовляв, ось тут чи там колись було джерело, криниця, але з часом вони замулилися, обміліли. Копати криницю слід поряд з вказаним місцем.
Відкриті джерела води люди пильно оберігали, регулярно чистили їх, обкладали камінням. Такі джерела часто зустрічаємо у святих місцях, біля монастирів – Почаїв, Унів, Крехів, Зарваниця...
