Все в блогах

Уявляєш, а я закохалась. Причому настільки, що не стану класично описувати бездонні очі чи ніжний голос, як завжди це роблю. Навіть нічого не скажу про спокій поруч із ним. Я закохалась по-іншому: у зорі та їх яскраве привітне світло, без якого темному нічному небові було б дуже самотньо. У їх чудернацькі візерунки, які ми називаємо сузір'ями, вони розганяють страх у темряві ночі та дарують мир всередині. Місячне сяйво посміхається та захищає від смутку, залишаючи наодинці чи, навпаки, ніби промовляючи "я поруч". Я закохалась в шепіт вітру, який приносить звістки з тих місць, звідки ми їх вже ніколи не отримаємо та від тих, чий голос більше не почуємо. Я закохалась в почуття натхнення, коли рядки самі лягають на папір і ти не контролюєш слова, котрі пишеш. Я закохалась в кожну мураху, що біжить по тілу, коли слухаєш улюблену пісню або читаєш тільки що написаний твір. Я закохалась в ранкове сонце, хоч воно занадто сліпить очі щопонеділка. Звук гітари біля вогнища це взагалі окремий світ тепла та уособлення любові. Кожна струна наче передає трепіт душі, а їх злиття в одну мелодію - любов до тих, хто поруч. Знаєш, здається, я закохалась у життя. В його невизначеність, швидкоплинність та непередбачуваність. Воно таке яскраве, що його неможливо не любити. Навколо теплих моментів я завжди малюю зірки, вони додають тендітності та неповторності. Навкруги темних плям моторошності у мене виростають соняшники підтримки. Я бачу прекрасне в лякаючому. Коли ми здатні покохати світ таким, який він є - ми можемо щиро любити інших. І це кохання буде відверте та вічне.

У Вас недостатньо прав для коментування. Заеєструйтеся або авторизуйтеся на сайті.