Стверджуюь, що як тільки починаються жнива, то перепілка втікає зі своїми пташенятами з поля, переховується у густих чагарниках, високих травах. І тільки при світлі місяця, коли на полі стає безлюдно,виводить їх на прогулянку. Насправді вони швидко ростуть і стають самостійними, однак тривали час таки тримаються свого гурту.
Перепілка – птах обачний. У неї багато ворогів – яструби, соколи, лисиці... Не менш небезпечний ворог на двох ногах з мисливською рушницею. Крім того, розставляє на неї сітки, сільця.
Все ж, наш народ полюбив перепілку. Ні, не тільки за смачне дієтичне м’ясо, а, насамперед, за мудрість, кміливість, хитрість, дбайливість та турботу за дітей. Увечері годі не зачаруватися її співом, хоч, можливом, не таким уже й артистичним, але є уньому щось привабливе.
Завершуючи жнива, господар чи господиня залишати на полі жмут незжатих хлібних злаків. З нього, не зриваючи стебел, плели вінок, прикрашали польовими квітами, поряд клали окраєць хліба і ставили горнятко з водою. Це – на гніздо для перепілки. Інколи його називали «Спасовою бородою».
У народі кажуть:
-Перепілка кричить – буде дощ.
-Перепілка лагідно співає увесь вечір – наступного дня буде суха погода.
-Перепілка мовкне, коли колос дозрів.
.Гарну дівчину порівнюють з перепілкою. І навіть є український народний танець – Перепілочка. Та не кожна дівчина вправно станцює його...
Коментарі