Іду по стежці, де колись давно
Із батьком тут гуляла ще в дитинстві.
Це ж скільки років нам тоді було?
Мені – так п’ять, йому – лише під тридцять.
Біжить стежина десь за небосхил.
Я ж подумки вертаюся до батька.
– Люби життя, дитинко, – він учив, –
бо лиш тоді пізнаєш справжнє щастя.
– Люби людей, а гордощі облиш!
Не оминай увагою нужденних.
Твори добро і Богові молись.
Молитва – то є хліб душі щоденний.
Та мудрості святих батьківських слів
Тоді я ще не розуміла зовсім.
Ведуть шляхи кудись удалечінь…
По стежці дріботять дитячі ноги.
Вже стільки літ за обрій відпливло!
Давно нема батьків, зосталась пам’ять.
Здається, ніби вчора все було,
Та мудрість ця не змаліла з роками.
Ось знов в дитинство стежка поверта…
Тут добрі очі батька серце гріють.
В його словах – його жива душа.
Із ними я живу, люблю і мрію.
Все в блогах
Батькова мудрість
- Автор: Оксана Онучак
- Перегляди: 166
