18 жовтня – свято апостола і євангелиста Луки.
Часто з цим днем пов’язували настання перших стійких і відносно тривалих осінніх морозів. Чим вони дошкульніші, але селянин мав з них деяку користь, зиск. З віддалених лук можна було привозити стіжки сіна. Коням легше, бо колеса воза не застрягнуть, не загрузнуть у глибоких багнюках, які утворилися після рясних осінніх дощів.
Також вивозили на поля гній – добру органічну підживу для грунту. Його відразу ж розкидали по ділянках землі (особливо «пісних», малородючих), щоб ті за решту осені й зиму зі сніговим покровом належно всотали добриво і віддячили щедрим врожаєм. Залишалося чекати весняної оранки і часу посіву зерна та садження аграрних культур.
Праця ця важка.Тому у поле виходили всією родиною, допомагали «на відробіток» сусіди. А інколи винаймали за відповідну плату окремих помічників.
У народі кажуть:
-Прийшло свято Луки – спорожніли луки.
-Дбай про землю до Луки.
-Лука болото прибере і морозом припече.
-Лука не бідний, бо є хліб на столі.
-Холодний Лука – то ще не зима.
