5 грудня – вшановують Саву Освяченого, пустельника, наставника монахів. Помер у глибокій старості 532 року.
За українською народною традицією, у цей день вельми дотепно «вшановували» всіх чоловіків, називали їх Савами і вважали іменинниками. Але їм було не до святкувань іменин. Бо цей день вважався ще й жіночим, як і попередній у свято Варвари. Отож на Сави чоловіки змушені були виконувати всю роботу по господарству – і свою, і жіночу. Жінки тим часом кепкували на ними, додавали клопотів, не пускали до корчми. А самі могли провести кілька годин у корчмі (і це попри Різдвяний піст), де справляли «похорон» Сави і «поминки» за ним. Українці ж мастаки на дошкульний гумор!..
Жартували:
-Сава вмер.
-А коли?
-У четвер.
-А чого помер?
-Бо дурний був. До церкви не ходив, горілку пив, жінку бив...
Або таке:
-Як справи у нашого Сави?
-Краще не питай, бо кепські справи у нашого Сави...
Є й чимало інших варіантів.
І тільки пізно увечері жінки накривали чоловікам багатий стіл, щедро частували, але не полишали кепкувати над ними. Чоловіки змушені були мовчати, коритися та лишень посміхатися. Так велить народна традиція!
У таких дійствах брали участь тільки заміжні жінки. Цуралися їх вдови, особливо ті, у яких недавно померли чоловіки, і дівчата на виданні, «щоб не накликати лиху долю».
Народні прикмети:
-Який Сава – такий Микола.
-Якщо Сава замостить, то Микола загвоздить. (Ідеться про товсту кригу на водоймах).
-Сава закалить – Микола закує.
