Наскрізно прошита сяйвом висхідного світила. Воно резонує зі сплетінням сонця, що притулилося у міжреберʼї та гріє нутро снігового листопаду.
Уповільнення.
Слово, що мріє крилами забуття. Розтікання.
Умиротворення.
Липкий голос каламутить творчий спокій… Його системно навчали нехтувати гальмівним шляхом і роз’ятрювати палання міжгалактичної комети. Йому товкмачили, що вповільнення означає провал. Літургія за всіма втраченими можливостями.
Життєтворчість неодмінно мала б померти, щойно сніжно-багряний листопад з’являвся на видноколі. Утрата уявних можливостей та зниження темпоритму лякала більше за смерть.
Окраєць сонця пеленався молочною хмаркою, яка заколисувала нервове тріпотіння голосу. Оголеність листопаду компенсувалася теплим чаєм, живими людьми й подорожами.
Липкість вібрацій м’якшала, піддавшись спогляданню природи. А що, як кометам теж потрібно регулювати швидкість ?
